З нею точно не занудьгуєш! Мешканка Тернівки організовує гірські походи, розважає дітей і пише книжки

Зі своїм чоловіком Ганна Максюта познайомилася у новорічному поході кримськими перевалами. Відтоді вони разом сходили не одну гірську стежку. Ще й малечу свою привчили до активного відпочинку. Крім піших мандрівок Ганна організовує сплави на байдарках, вчить дітлахів спортивному орієнтуванню, влаштовує для земляків цікаві розваги, пише книжки, знімає відео і мріє перетворити рідну їй Тернівку на туристично привабливе містечко.

Героїня цієї історії – надзвичайно багатогранна особистість. Якщо ви погортаєте стрічку дописів Ганни в мережі Фейсбук (її віртуальне ім’я - Анюта Рыжее Чудо), то будете вражені неймовірною кількістю локальних подій, де вона є учасницею або організаторкою. Ось юрба хлопчиків і дівчаток разом зі своєю керівницею мчить засніженим лісом. А тут непосидюча тернівчанка пірнає в ополонку. Напевне, вона педагог, культпрацівник чи тренер за освітою, скажете ви і не вгадаєте.

Зимове сходження у гори - неабияке випробування для будь-кого

 Педагог? Ні – інженер-конструктор!

«Я інженер-конструктор гірничого обладнання, і хоча давно не працюю за спеціальністю, але дуже її люблю і мрію повернутися в професію, - відкриває завісу власної біографії Ганна. – Тривалий час ми з чоловіком Сергієм мешкали на його батьківщині - в Дніпрі. Кілька років тому переїхали до Тернівки, звідки я родом. Два місяці тому мені пощастило очолити гурток зі спортивного орієнтування та екологічного краєзнавства при КЗПО «Центр дитячої та юнацької творчості». А ще я втілюю в життя безліч інших проектів».

Життя без пригод і подорожей не цікаве, вважає героїня цієї історії

У старших класах школи Аня виявила хист до геометрії і захопилася кресленням. Згодом стала студенткою Національного гірничого університету, здобула престижну професію. Влаштувалася у конструкторський проектний інститут на заводі «Дніпроважмаш» інженером-конструктором - моделювала за допомогою спеціальної програми кріплення у залізничних вагонах деталей гірничого обладнання. Каже, робота була творчою, тож, коли після тривалого декрету потрапила під скорочення, дуже цим засмутилася.

За освітою Ганна Максюта - інженер-конструктор

Восени 2017 року вона з родиною перебралася в Західний Донбас. Гадала – тимчасово, але... Якийсь час працювала в міському молодіжному центрі «ІnТеrn». Брала участь у грантових конкурсах з проектами, які стосувалися дитячого й молодіжного дозвілля, розвитку підприємництва тощо. В чомусь терпіла невдачу, а десь мала успіх. Як от, наприклад, із започаткуванням власної справи з організації сплавів на байдарках (рафтинг). Човни вона винаймає у своїх друзів-водників, вони ж допомогли їй опанувати навички веслування й розробити цікаві маршрути річками Придніпров’я. Втім, її бізнес лише торує собі шлях до успіху. 

Ганна не лише мандрує горами, але й спускається в глибокі печери

За словами Ганни, життя навчило її філософськи ставитися до випробувань долі, тримати удар і йти до своєї мети. Окрім напрямку спортивного туризму вона бере участь у творчому проекті «Авторська майстерня» української поетеси й письменниці, психолога Кіри Дегліної. Кілька автобіографічних історій тернівчанки увійшли до виданих відомою літераторкою збірок. Також наша героїня прагне згуртувати довкола себе любителів спортивного туризму. Річ у тому, що подружжя Ганни й Сергія можна сміливо назвати мандруючою родиною. Ось уже багато років вони практикують піші походи різними країнами, обирають складні маршрути, віддають перевагу гірським стежкам. Сама Ганна минулого літа й осені організувала подорож горами Албанії. 

Їй подобається стати на краєчку скелі, розправити руки й відчути себе посеред безмежного всесвіту

Зі своїм чоловіком познайомилася в поході

«Уявіть: зі своїм чоловіком я познайомилася саме в одній із таких мандрівок 12 років тому. Це був новорічний похід Кримом, який дав старт нашому сімейному життю. Згодом ми організували туристичний клуб і взялися водити всіх охочих Карпатами, Кримом, Уралом, Грузією і Кавказом. Після 2014 року переорієнтувалися на Туреччину і Європу. Це не був бізнес. Просто ми з Сергієм потребували однодумців, щоб разом подорожувати. Нині щороку організовуємо 4-5 таких походів. Мій чоловік є чемпіоном України із гірського туризму і дуже любить мультиперегони. Це туристичні змагання, під час яких учасники долають дистанцію за допомогою різних засобів – велосипедів, байдарок, лиж чи альпіністського спорядження. Сергій здіймався на Ельбрус та інші знамениті вершини. Я ж, навпаки, не схильна до екстриму і завжди намагаюся убезпечити себе й близьких від усіляких несподіванок, які чатують нас на гірських трасах», - мовить Ганна. 

Родину Ганни можна сміливо назвати мандруючою сім`єю

Кожен свій похід, особливо за межами України, вони ретельно планують. Вже на місці намагаються потоваришувати з мешканцями прилеглих до маршруту сіл і містечок. Іноді беруть на себе роль волонтерів, аби якомога глибше зануритися у життя місцевих громад, зрозуміти їхні традиції, оволодіти мовними практиками. Користь такого підходу Ганна засвоїла після того, як двічі побувала у США в рамках програми Work and Travel USA і «спробувала» тамтешнього життя.

Життя за океаном (штат Аляска) допомогло Ганні краще розуміти людей і себе в цьому світі

«Що таке наші походи? – говорить Ганна. - Це, коли ти з рюкзаком за плечима щодоби долаєш 15-20 км. Це неймовірної краси гірські краєвиди, ночівля у наметі біля розведеного вогнища. В Європі ми відвідали кілька країн. Найкрутіший похід цими горами здійснили в Німеччині. Піднялися на найвищу точку країни на маршруті віа-феррата. Я люблю тривалі подорожі. Дітей у них ми не беремо, щоб не обмежувати себе у відстанях. Для малечі готуємо окремі мандрівки – не такі далекі й обов’язково поблизу якихось поселень, де можна в разі чого отримати допомогу. До речі, наш 9-річний син Віктор уперше вирушив у гори, коли йому було 3 місяці. А 6-річна донька Кароліна вже у 10-денному віці ночувала в наметі. Звісно, що для них ми брали спеціальні дитячі переноски. В 4 роки діти мандрували вже власними ніжками. Коли я запитала сина, ким він мріє стати, той відповів, що «походником», як папа».

Ганна та її чоловік Сергій здолали не одну гірську стежку

 Виникла ідея створити гурток для дітей

Кожен із тих, хто ходить у гори, має власні причини для подорожей. Хтось шукає серед незайманої природи психологічного відпочинку, комусь кортить випробувати на міцність свій організм. Нашій героїні подобається стати на краєчку скелі, розправити руки й відчувати себе посеред безмежного всесвіту. Кількаденний похід гірськими маршрутами – це завжди іспит для людини, адже там вона опиняється поза зоною свого життєвого комфорту, гартує характер, перевіряє командні якості. Інколи це можливість переосмислити себе.

Героїня каже, що найскладнішим і найцікавішим став для неї похід у баварські Альпи (Німеччина)

«Наприклад, у Німеччині мене кілька разів охоплював відчай через фізичне виснаження. Але щоразу, коли я готова була зупинитися, наче нізвідки з’являлися сили йти далі. Це був надзвичайно корисний досвід самопізнання, який тепер допомагає мені долати життєві труднощі. Похід у гори вчить людину перемагати свої слабкості. Для мене це ще й можливість працювати з людьми», - розмірковує Ганна.

Із Ганною Максютою точно не занудьгуєш!

Свої педагогічні якості вона, інженер-конструктор за освітою, якнайкраще реалізує, спілкуючись із дітьми. Вчить їх жити в гармонії з природою, розуміти її, а ще – цікаво проводити своє дозвілля. Кілька років тому у тернівчанки виникла ідея створити гурток зі спортивного орієнтування (вид спорту, який передбачає пошук на заданій місцевості з використанням компасу й карти контрольних орієнтирів – прим. «ВШ»). Сама Ганна захопилася ним 21-річному віці.

Маленьким учасникам туристичного гуртка цікаво все, чому навчає їх керівниця

Під цей вид активного відпочинку учнів гімназія Богданівської громади нещодавно виборола грант у рамках конкурсу «Громада своїми руками». І тепер діти і їхні батьки у захваті від нової розваги, до якої у великих містах давно звикли, але якої так бракувало юним мешканцям маленької громади Західного Донбасу. Ганна каже, що спортивне орієнтування тим унікальне, що змагання можна проводити за будь-якого сезону, на лижах чи велосипеді, пішки чи навіть у човнах. Різноманітні квести та прогулянки до лісу сімей з дітьми («Школа юних мандрівників Анюти Чудо») – ще одна форма її роботи з малечею, але вже на громадських засадах.

Вона здатна перетворити звичайний відпочинок на цікаву гру

«Новий рік – чудовий привід влаштувати незвичайне свято для великої компанії. Скажімо, цього разу я запропонувала кільком незнайомим між собою сім’ям із Тернівки зібратися 31 грудня у зимовому лісі. Поставила умови: кожен учасник має підготувати цікавий конкурс і новорічну страву. Наш друг Андрій Суворкін (тренер секції спортивного туризму ФСК ім. Шкуренка в Павлограді – прим. «ВШ») прибув із багажем казкового вбрання і портативною пічкою. Одна мама провела майстер-клас із приготування пряників, я організувала танцювальний конкурс. Були й Дід Мороз, і пісні з хороводами, ігри. Усім сподобалося. Я вважаю, що такі свята згуртовують родини», - говорить Ганна.

Колись Ганна скептично ставилася до "моржування". Та коли спробувала, зрозуміла увесь кайф цього екстриму

Про Новий рік і туристичне майбутнє Тернівки

Сама ж вона не лише креативно попрощалася зі Старим роком, але й доволі оригінально зустріла рік Новий. У тернівчанки та її чоловіка є хороша традиція – зранку 1 січня пірнати в ополонку. У перший день 2022 року компанію затятим «моржувальникам» склав ще один прихильник здорового способу життя, постійний герой публікацій «ВШ» Едуард Френцель (він працює головним технологом ШУ Тернівське). Ганна розповідає, що довго не розуміла відчайдухів, які посеред зими занурюються в крижану воду. Однак згодом піддалася вмовлянням чоловіка та друзів і влаштувала собі новорічний екстрим. Зізнається, що отримала неабияке задоволення. 

Тернівчанка намагається розвивати і власний бізнес - організовує сплави на байдарках річками Придніпров`я

«А ще я намагаюся переконати багатьох своїх земляків, що Новий рік не обов’язково зустрічати з чаркою в руках. Є купа інших можливостей перетворити традиційне свято на незабутню подію. І це наша з чоловіком життєва позиція. Я також певна, що цікавий відпочинок залежить не від локацій і суми витрачених коштів, а від людей, котрі його організовують. У селах і невеликих містечках, де бракує сучасних і вартісних розваг, яскраве дозвілля малюків і дорослих часто тримається на ентузіастах. Дуже важливо, щоб місцева влада підтримувала таких людей», - вважає Ганна. 

Коли за вікном сонце й сніг - всидіти вдома просто неможливо!

У мешканки Тернівки є багато ідей, які вона сподівається невдовзі втілити чи над якими поки розмірковує. Одна з них стосується розвитку в Західному Донбасі промислового туризму з прицілом на шахти, які вже вичерпали свій ресурс. Зрозуміло, що йдеться не про сьогоднішній день, а про майбутнє. Ганна згадує свою подорож колишнім вугільним регіоном Німеччини, де інвестори облаштували на місці закритих шахт туристичний парк. Щось подібне можна було б згодом створити і поблизу Тернівки.

Обкладинка однієї з книг Кіри Дегліної. Співавторкою видання є також і Ганна Максюта

До речі, батько нашої героїні, Юрій Олексійович Максюта, свого часу був гірником, як і її дідусі -  Олексій Васильович Максюта та Василій Васильович Лисков. Усі вони працювали на шахті «Тернівській». Вона дуже пишається ними і хоче, аби шахтарська професія була в пошані ще багато років. На питання, як їй вдається робити одночасно стільки справ, Ганна віджартовується: «Насправді, нічого не встигаю. Бо я ще керувати автомобілем учуся й тренінги із саморозвитку особистості проходжу!» 

Життя навчило Ганну філософськи ставитися до випробувань долі, тримати удар і йти до своєї мети

Олександр Шульга для Вестник Шахтера (усі фото надані Ганною Максютою)