Неформально і під червоно-чорним прапором. У Лозовій відзначили День захисника України

У Лозовій біля «Гайдамацького хреста», що в парку Перемоги, з’явився десятиметровий червоно-чорний прапор. Велетенське знамено сюди 14 жовтня привезли харків’яни – представники обласного осередку «Правого сектору» (ПС).

Цього дня патріотична спільнота міста разом із гостями відзначила День захисника України. Урочиста, хоча й неформальна, акція розпочалася з традиційної ходи й завершилася покладанням квітів до могил полеглих українських воїнів на Центральному кладовищі. Ініціатором вшанування виступила Лозівська спілка учасників АТО.

До ходи проспектом Перемоги долучилися кілька десятків ветеранів російсько-української війни, батьки загиблих воїнів і волонтери. Згодом учасники зібралися біля пам’ятного хреста, встановленого в міському парку на честь українських героїв.

 

Свій погляд на сьогоденні реалії та історичні традиції національної боротьби українців висловив голова обласної організації ПС Юрій Лихота.

 

Він розкритикував останню новацію голови держави щодо доповнення назви свята «День захисника України» фемінітивом «і захисниць». 

На думку пана Юрія, під визначення «захисник» підпадають як чоловіки, так і жінки. Тому немає жодного сенсу акцентувати увагу на гендерних особливостях героїв свята шляхом зміни його назви.

 

Про революційну боротьбу українців цього дня говорили й інші учасники мітингу.

Священник місцевої Преображенської громади УГКЦ о. В’ячеслав Труш провів жалобний молебень за героями, котрі в різні часи захищали Україну й віддали за неї своє життя. Хвилиною мовчання присутні вшанували їхню пам'ять. 

 

На честь Дня захисника України, свята Покрови Пресвятої Богородиці, Дня козацтва й створення УПА хор Преображенської парафії УГКЦ виконав духовний гімн України – «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». Наостанок учасники акції заспівали національний гімн.

Днем раніше, 13 жовтня, захисників і захисниць України привітали у Лозівській мерії.

 

«Гайдамацький Хрест». Історична довідка

Щодо самого «Гайдамацького Хреста» або пам’ятного знаку «Героям України». Він присвячений лозівчанам - воякам Української Народної Республіки, які полягли тут у боях із більшовицькими загонами в грудні 1917 року.

Нагадаю, що 20 листопада 1917 року (за новим стилем) було проголошено створення Української Народної Республіки на правах автономії. Вже на початку грудня 1917 року війська Центральної Ради взяли під свій контроль Лозову. Тут розташувалися: гайдамацький загін, вільні козаки, український полк та українська національна сотня.

Загальна чисельність їх складала близько 1500 осіб. За переказами, приблизно 120 вояків були мешканцями Авилівки – однієї з найбідніших околиць Лозової. Краєзнавці говорять, що основу українських частин, котрі захищали Лозову, складали молодь і студенти. Вони мали погане обмундирування й були ледь озброєні.

У ніч з 13 на 14 грудня (за старим стилем) об’єднаний загін Миколи Руднєва у складі московських, петроградських і харківських червоноармійців (усього десь 400-500 осіб) підійшов до міста. Як згадують сучасники, погода тоді була дуже морозною. Спочатку більшовики відправили на станцію розвідників, але унеерівці їх викрили. Тоді червоні почали обстрілювати позиції супротивника з гармати. Після короткого, але запеклого бою, загони Руднєва захопили Лозову.

Українське військо відступило у напрямку до Павлограда. 15 грудня вояки армії УНР, сподіваючись на підкріплення, раптово атакували позиції ворога й вибили його з Лозової. Червоні відійшли до Хлібного (околиця робітничого селища Панютине неподалік Лозової). Там Микола Руднєв спромігся перегрупувати сили й оточити українських вояків. У той же день, 15 грудня Лозова знов опинилася в руках більшовиків.

За переказами, що їх записав лозівський краєзнавець Бунякін, вбитих вояків ховали на околиці міста – в Заячій балці. Могил не копали – трупи просто скидали у сніг. Лише навесні тіла українських патріотів, чимало з яких були лозівчанами, місцеві жителі перенесли до найближчих ям і рівчаків і там вже поховали, як годиться. Краєзнавці (зокрема, В`ячеслав Труш) говорять, що на сьогодні встановлені прізвища лише 3 загиблих унеерівців із числа лозівчан – це Мовчан, Горбатенко і Хмеленко. Однак імена більшості загиблих захисників УНР залишаються невідомі.

Історія меморіального хреста, встановленого на честь загиблих оборонців, теж доволі драматична. Вперше дубовий меморіальний знак «Героям України» громадські активісти встановили на території міського парку в жовтні 1991 року. Після того, як гайдамацький хрест неодноразово намагалися знищити невідомі вандали (спалювали, топили у ставку), місцеві патріоти замінили його на металевий.

Втім, ніхто з них тоді не виявив ініціативи щодо офіційної реєстрації хреста як пам`ятного знаку. Можливо невипадково кілька років по тому на його металевому «тілі» було знайдено п`ять кульових (?) отворів. Власне, простреленою виявилась бляшана табличка з написом «Героям України». Згодом і цей, «поранений» пам`ятний знак безслідно зник.

Новий гайдамацький хрест, теж металевий, активісти встановили в лютому 2009 року за ініціативи місцевого осередку ВО «Свобода». Та за якийсь час невідомі зрізали і його. Патріоти в чергове хрест відновили, щоправда, металева табличка на ньому знов довго не протрималася – зловмисники її «демонтували». Останнім часом активісти встановили замість таблички пам’ятний камінь, частину якого «опоненти» відбили.

Олександр Шульга

Більше на цю тему:

Друг Старий: «Якщо ми не завершимо цю війну, в тих окопах сидітимуть наші діти...»

Прапор у небі, гімн та димова завіса. Лозівчани відзначили 30-річчя української Незалежності (відео)