Прапор у небі, гімн та димова завіса. Лозівчани відзначили 30-річчя української Незалежності (відео)

«Гайдамацький Хрест», що височіє в Лозовій у парку Перемоги, давно став сакральним місцем для багатьох містян. На 30-у річницю Незалежності України тут знов було людно. Цього разу лозівчани не лише виголошували промови, читали вірші та співали національний гімн, а й запустили в небо синьо-жовтий прапор. 

До святкової акції, ініціатором якої виступила Лозівська Спілка учасників АТО, долучилися ветерани російсько-української війни, батьки загиблих воїнів, волонтери, громадські активісти. До пам’ятного Хреста вони прийшли невдовзі після урочистої ходи проспектом Перемоги.

Поряд із національним синьо-жовтим прапором і червоно-чорним знаменом української революції учасники взяли із собою на святкову акцію чорний прапор холодноярських гайдамаків із написом «Воля України або смерть».

З року в рік патріотичні акції біля «Гайдамацького Хреста» збирають дедалі більше дітей і підлітків.

 

Зазвичай сюди приходять ті, хто колись встановлював цей пам’ятний знак, і хто від початку російської окупації пішов добровольцем на фронт.

Священники УГКЦ – отець В’ячеслав Труш (Преображенська парафія) і отець Андрій Насінник (парафія Трьох Святителів) – відслужили молебень за Україну та її героїв. А ще нагадали лозівчанам про історію цього символічного місця. 

Лариса Шевченко (мати загиблого українського воїна Олега Шевченка): «Я хочу подякувати всім, хто вчора (23 серпня – прим. авт.) долучився до вшанування пам'яті наших загиблих синів. Адже завдяки їм, а також тим героям, які живуть серед нас і котрі сьогодні захищають Україну, стало можливим і нинішнє свято – 30-річчя Незалежності…»

Євген Липовий прийшов на патріотичну акцію разом із 5-річним сином Давідом і дружиною. У 2014 році чоловік вирішив стати на захист України. Служив на східному фронті в складі 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка ЗСУ. Був розвідником. Має статус учасника бойових дій.

А цього чоловіка в тільняшці (на фото він справа) звати Анатолій Романко. Він також воював на Донбасі з російськими окупантами та їхніми найманцями. Зараз лозівчанин розповідає отцеві В’ячеславу про своє життя після війни.

 

Участь у святковій акції взяли представники місцевого товариства німців «Відергебурт». Разом із дорослими до «Гайдамацького Хреста» прийшли й школярки. Одна з них, 13-річна Емілія Козюпа, прочитала свій поетичний твір, присвячений Незалежності України. Дівчина каже, що написала його під враженням подій на Донбасі. 

Свою проникливу поезію на тему російсько-української війни презентувала землякам вчителька, волонтерка й поетеса Ольга Халепа. Її твір, котрий авторка написала вранці цього ж дня, має назву «Гіркота калини». У ньому вона звертається і до «запорєбрікових» ворогів, і до сумнозвісної «вати», і до друзів-волонтерів…

Ігор Коломак - громадський активіст (на першому фото): «Згадуючи себе 30-річним, скажу, що я тоді не усвідомлював себе українцем. Чесно. Жив холодильником, телевізором, а про державу не думав. Почав розуміти, що я таки українець лише в 2004 році, коли почався Помаранчевий Майдан… Мені тоді було 33 роки… На жаль, сьогодні в мене не дуже святковий настрій. Бо досі триває війна…» 

Юрія Кожухарьова-Волосенка чимало лозівчан знають, відколи він підлітком долучився до українського скаутського руху «Пласт». У 2014-му став добровольцем, воював у складі 24-го штурмового батальйону «Айдар». Отримав там від побратимів псевдо «Махно». Розповідає, як тяжко сьогодні українським бійцям на фронті. У хлопців зв’язані руки – відповідати на обстріли командування їм забороняє. Це неабияк деморалізує особовий склад ЗСУ.

На 30-у річницю відновлення Незалежності України організатори неформальної зустрічі вирішили запустити у небо державний прапор із синіми й жовтими кульками. Схоже, дітлахам такий креатив сподобався)

Наостанок святкового дійства його учасники традиційно виконали український гімн. Співали акапельно у кілька десятків голосів. Особливого ефекту хоровому співу додала синьо-жовта димова завіса. Її створили за допомогою кольорових димових шашок четверо ветеранів АТО/ООС.

 

«Гайдамацький Хрест». Історична довідка

Щодо самого «Гайдамацького Хреста» або пам’ятного знаку «Героям України». Він присвячений лозівчанам - воякам Української Народної Республіки, які полягли тут у боях із більшовицькими загонами в грудні 1917 року.

Нагадаю, що 20 листопада 1917 року (за новим стилем) було проголошено створення Української Народної Республіки на правах автономії. Вже на початку грудня 1917 року війська Центральної Ради взяли під свій контроль Лозову. Тут розташувалися: гайдамацький загін, вільні козаки, український полк та українська національна сотня.

Загальна чисельність їх складала близько 1500 осіб. За переказами, приблизно 120 вояків були мешканцями Авилівки – однієї з найбідніших околиць Лозової. Краєзнавці говорять, що основу українських частин, котрі захищали Лозову, складали молодь і студенти. Вони мали погане обмундирування й були ледь озброєні.

У ніч з 13 на 14 грудня (за старим стилем) об’єднаний загін Миколи Руднєва у складі московських, петроградських і харківських червоноармійців (усього десь 400-500 осіб) підійшов до міста. Як згадують сучасники, погода тоді була дуже морозною. Спочатку більшовики відправили на станцію розвідників, але унеерівці їх викрили. Тоді червоні почали обстрілювати позиції супротивника з гармати. Після короткого, але запеклого бою, загони Руднєва захопили Лозову.

Українське військо відступило у напрямку до Павлограда. 15 грудня вояки армії УНР, сподіваючись на підкріплення, раптово атакували позиції ворога й вибили його з Лозової. Червоні відійшли до Хлібного (околиця робітничого селища Панютине неподалік Лозової). Там Микола Руднєв спромігся перегрупувати сили й оточити українських вояків. У той же день, 15 грудня Лозова знов опинилася в руках більшовиків. 

За переказами, що їх записав лозівський краєзнавець Бунякін, вбитих вояків ховали на околиці міста – в Заячій балці. Могил не копали – трупи просто скидали у сніг. Лише навесні тіла українських патріотів, чимало з яких були лозівчанами, місцеві жителі перенесли до найближчих ям і рівчаків і там вже поховали, як годиться. Краєзнавці (зокрема, В`ячеслав Труш) говорять, що на сьогодні встановлені прізвища лише 3 загиблих унеерівців із числа лозівчан – це Мовчан, Горбатенко і Хмеленко. Однак імена більшості загиблих захисників УНР залишаються невідомі.

Історія меморіального хреста, встановленого на честь загиблих оборонців, теж доволі драматична. Вперше дубовий меморіальний знак «Героям України» громадські активісти встановили на території міського парку в жовтні 1991 року. Після того, як гайдамацький хрест неодноразово намагалися знищити невідомі вандали (спалювали, топили у ставку), місцеві патріоти замінили його на металевий.

 Втім, ніхто з них тоді не виявив ініціативи щодо офіційної реєстрації хреста як пам`ятного знаку. Можливо невипадково кілька років по тому на його металевому «тілі» було знайдено п`ять кульових (?) отворів. Власне, простреленою виявилась бляшана табличка з написом «Героям України». Згодом і цей, «поранений» пам`ятний знак безслідно зник.

Новий гайдамацький хрест, теж металевий, активісти встановили в лютому 2009 року за ініціативи місцевого осередку ВО «Свобода». Та за якийсь час невідомі зрізали і його. Патріоти в чергове хрест відновили, щоправда, металева табличка на ньому знов довго не протрималася – зловмисники її «демонтували». Останнім часом активісти встановили замість таблички пам’ятний камінь, частину якого «опоненти» відбили.

 Олександр Шульга