Українська перлина, яка встояла перед землетрусами і людьми (фоторепортаж)




Про вражаючі будівельні технології, шалений кошторис, молодильне дзеркало і студентські табу. Секрети колишньої Митрополичої резиденції в Чернівцях

Найперше, що спало на думку, коли я проминув браму й опинився посеред університетського двору: невже до цієї краси можна звикнути? Аж виходить, так! Ось двійко дівчат хутко шмигають повз мене – занурені у свої студентські клопоти. А там чолов’яга у спецовці дзижчить косаркою - ретельно відшліфовує зелений газон і не звертає жодної уваги на історичну велич довкола себе. Я ж стою, роззявивши рота, в оточенні високих цегляних мурів, придивляюся до настінних візерунків і рахую зубці на баштах. Одним словом, турист.

Комплекс споруд, у яких нині розташований Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, туристичні путівники називають перлиною буковинської столиці. Згоден, що ця метафора є дещо трафаретною у застосуванні до архітектурного ансамблю, але його мистецьку неповторність вона віддзеркалює точно. Потрапити на територію університету й оглянути історико-культурну пам’ятку - колишню резиденцію православних митрополитів Буковини - мені й моїм колегам-журналістам із регіональних медіа пощастило в травні 2019 року.


Архієпископ Євген Гакман виклопотав у цісаря згоду на будівництво

Якщо йтимете до об’єкту світової спадщини ЮНЕСКО вулицею Університетською, ще здалеку побачите цегляну парадну браму. На вході вас зупинить охоронець – запитає для годиться про мету візиту й запропонує сплатити в касу вишу 20 грн. Так, екскурсія – хоч ви оглядатимете пам`ятку самотужки, хоч організовано з досвідченим гідом - коштує деяких грошей. Звісно, якщо ви не студент чи абітурієнт, або ж, якщо вас не запросили сюди керівники закладу.






Про історію створення архітектурного шедевру написано багато. Спробуємо викласти лише основні факти. Відомо, що на середину 19 століття Буковина отримала статус Герцогства у складі Габсбурзької монархії. Тут діяв православний єпископат під керівництвом о. Євгена (Гакмана), а в Чернівцях була його резиденція. Священик мешкав у двоповерховому дерев`яному будинку.

Водночас єпископ усіляко клопотав перед цісарем про створення на Буковині окремої православної митрополії. Крім того, просив Франца Йосифа І дозволити будівництво нової, більш просторої, архієрейської резиденції. Цісар погодився, а свою згоду затвердив в указі від 20 серпня 1863 року. Щодо православної митрополії – це питання він також пообіцяв із часом позитивно вирішити.


О. Євген Гакман - фото із сайту uk.wikipedia.org
Будівництво розпочалося вже наступного року із закладки наріжного каменю у фундамент каплиці Св. Іоана Нового Сучавського. Каплиця стала першою спорудою майбутньої резиденції. Головний фінансовий тягар робіт узяв на себе Буковинський православний фонд. Свою допомогу надали австрійський уряд, польська й німецька католицькі громади, єврейська спільнота Чернівців.


фото із сайту castles.com.ua
Напевне, не всі туристи про це знають, але купол башти одного з корпусів архітектурного комплексу оздоблений вінцем із Зірок Давида. Такою була подяка ініціаторів розбудови нової резиденції своїм єврейським благодійникам.



Цеглини кидали з висоти, а в будівельний розчин додавали залишки тварин

Створення архітектурного ансамблю тривало з 1864 по 1882 рік. До речі, головний корпус – палац православного ієрарха – звели в кінці 1870-х. Втілював проект відомий чеський зодчий і меценат Йозеф Главка, якому на момент початку робіт виповнилося лише 33 роки.


фото із сайту uk.wikipedia.org
Проект був грандіозним, а його бюджет вимірювався астрономічною сумою – 1,75 млн гульденів - золотих монет (як кажуть екскурсоводи, сьогодні це близько 2 млрд євро). У Чернівцях працювали дві цегельні і один керамічний завод, була своя школа для будівничих, до робіт Й. Главка залучив 30 найдосвідченіших майстрів із Австрії. В оздобленні корпусів брали участь європейські і буковинські митці.




В якості сировини архітектор використовував камінь-пісковик і глину, яку видобували у місцевих кар’єрах. Буковинська глина мала чудові будівельні властивості, однак перш, ніж випалювати з неї цеглу, її залишали взимку промерзнути. Ледь не кожну цеглину перевіряли на звук і міцність. Зокрема, кидали з 20-метрової естакади на тротуар. Якщо бодай на одній з`являлася тріщина, бракували всю партію. Жорсткі вимоги були й на будівництві – протягом робочого дня один майстер мусив класти не більше сотні цеглин. Розчин для кладки теж мав унікальний склад – його замішували на курячих яйцях і продуктах розкладу тварин.


Йозеф Главка, фото із сайту uk.wikipedia.org
Така увага до якості робіт була не даремною. Адже резиденцію споруджували в сейсмічно-активній зоні, до якої належала й Буковина. Додатково стіни скріпили металевими конструкціями. Відтак сильні землетруси 1940 і 1977 років, які пережила Чернівецька область, жодним чином не пошкодили архітектурну пам`ятку.

Невдовзі до завершення будівництва Йозеф Главка тяжко захворів і навіть пересів в інвалідний візок. Своє здоров`я архітектор підірвав виснажливою працею над проектом. На честь митця в 1937 році вдячні буковинці встановили пам’ятник, який нині стоїть при вході до університетського парку.



Доки тривали роботи, Буковинське єпископство отримало статус митрополії. Сталося це в 1873 році – за 9 років до закінчення будівництва. Саме тому резиденцію почали називати Митрополичою.

Одразу дві «Австрії» без голови

Увесь масштаб архітектурного дива можна оцінити з висоти пташиного польоту. Зовні комплекс нагадує середньовічний замок, його будівлі розташовані геометрично правильно, а між ними є внутрішній двір. Кажуть, що, за взірець будівлі Церкви Церкву Трьох Святителів, яку спроектував Й. Главка, слугувала церква Святої Трійці у Відні.


фото із сайту uk.wikipedia.org
Резиденцію складають три споруди: головний або «Митрополичий» корпус, «Семінарський» і «Монастирський». До комплексу входять також Семінарська церква Трьох Святителів і церква Іоанна Нового Сучавського. Є тут і два парки. Як пишуть довідники, резиденція збудована в традиціях пост романтизму й дусі еклектики, тобто, з поєднаннім різних архітектурних стилей – від суворої готики до показного барокко. Оригінальною є кольорова, оздоблена візерунками, черепиця дахів споруд – у ній відтворені національні мотиви краю.





Зазвичай знайомство з архітектурним шедевром туристи починають із головного корпусу колишньої митрополичої резиденції (нині тут працюють ректорат університету і факультет іноземних мов). Саме в апартаментах цієї будівлі владика мешкав, приймав поважних гостей, влаштовував їм аудієнції, проводив засідання. Тут була його канцелярія.




Одна з родзинок споруди - купол, який височіє над східною частиною даху. В ньому є елементи готики й водночас він нагадує мінарет (баштоподібна культова споруда при мечеті).





Щойно ви заходите до будівлі – потрапляєте в середньовічний світ із масивними колонами й мармуровою підлогою. У вестибюлі прохолодно. Є тут і власний охоронець, який не дозволяє окремим хитрунам задарма швендяти залами архітектурної пам’ятки. А ось легальним екскурсантам – зелене світло.




В окремих нішах вестибюлю сховалися дві «безголові» скульптури – копії фрагменту 8-метрового пам’ятника «Матері Австрії». Його мармуровий оригінал прикрашав до 1919 року центр міста, та під час румунської окупації зник.


фото із сайта acc.cv.ua



У 2003 році будівельники знайшли частину скульптури (без голови, правиці й австрійського герба), коли працювали на території одного з чернівецьких банків. Фрагмент лежав під землею. Принаймі, так написав у жовтні 2017 року інтернет-портал BukNews.


Пожежа знищила інтер’єр…

Інтер`єри колишнього палацу митрополитів - не можуть не вражати. Навіть, якщо ви тільки шукаєте свій мистецький смак. Мені ж, приміром, було цікаво, що відчувають студенти вишу, котрі день у день торкаються цих перил і сходів? Невже звикли, як до буденності?




А чого варті мармурові коридори 2-го поверху - вистелені мозаїкою, з високою стелею, схожою на куполи? Здається, в одному з них сьогодні (31 травня) виставка живопису.




Головний корпус складається з кількох зал – Мармурової (колишня Синодальна), Червоної, Блакитної (колишня бібліотека митрополита) та Зеленої (нині тут розташований кабінет ректора)



На історії Мармурової зали – вона в центрі будівлі - можна вивчати силу й красу людського духу і водночас здатність людини сходити в пекло. Матеріалом, яким оздоблювали апартаменти, слугував білий і чорний мармур. Візерунок підлоги нагадував гуцульський килим. Австрійський муляр Карл Йобст декорував стіни своїми фресками. Стелю майстри робили з дуба, вона була різьбленою, з куполами, прикрашена орнаментами. З висоти 20 метрів звисали срібні люстри.



Але, як розповідають екскурсоводи, від цієї величі майже нічого не залишилося. В 1944 році під час відступу з Чернівців німецько-румунських військ, в центральній частині ансамблю спалахнула пожежа. Вогонь знищив увесь інтер’єр Синодальної зали, згоріла унікальна митрополича бібліотека (знаходилася в Блакитній залі), покої владики, трапезна. Збитки сягнули 25 млн карбованців. Після реставрації в 1963 році Синодальна зала змінила свій вигляд – стала лише приблизною копією оригіналу.

Можна зазирнути в чарівне дзеркало

На щастя, лихо оминуло інші приміщення колишньої резиденції. Скажімо, інтер’єр Червоної зали залишився непошкодженим. Тож, коли ви милуєтесь китайським шовком, яким оздоблені її стіни, чи переступаєте паркетом із червоного бука, дуба й зеленої липи, оглядаєте декоровану орнаментом стелю, знайте – це все творіння рук майстрів другої половини 19 століття.





На стіні з вікнами висять кілька величезних дзеркал. У довідниках ідеться, що виготовлені вони за старовинною венеціанською технологією – містять аж 5 шарів срібла. Отож, якщо піднести до дзеркала запалену свічку, можна побачати 5 відблисків вогника. За легендою, коли жінка дивиться на себе в це дзеркало, вона стає ще молодшою і чарівнішою. Чоловікові-гультію легенда обіцяє прощення його сімейних зрад. Хочете – вірте, хочете – ні!



Блакитна зала нині пристосована для прийому високих гостей, котрі час від часу відвідують університет. Є тут і почесне місце для вшанування заслуг чеського архітектора Йозефа Главки – у спеціальній ніші посеред зали стоїть його бюст і висить портрет.


фото із сайта uk.wikipedia.org


Та більшість туристів, як ми помітили, цікавляться раритетним зображенням крайового герба Герцогства Буковина. Вперше його представили місцевому сейму 15 січня 1863 року.



Композиція герба продовжувала в собі геральдичну традицію Молдавського князівства і містила щит, поділений навпіл на червону і синю частину, зображення по центру голови тура і 3 шестикутні золоті зірки довкола нього. Щит був «одягнений» в шнуровану золотом мантію, а над ним височіла корона герцога. Від часу падіння Австо-Угорської імперії цей геральдичний символ зберігався в підвалах митрополичої резиденції. Знайшли його наприкінці 1980-х років.

До Зеленої зали я з колегами того дня не потрапив, тож власних світлин її інтер’єру не маю. У путівниках ідеться, що колись у цій залі працював Митрополит, а нині вона є робочим кабінетом ректора.



По правий бік від парадної брами розташована будівля колишньої школи псаломників - пресвітерія. Тепер тут вчаться студенти географічного факультету. Однією з цікавинок будівлі є її юдейський «слід» - зірка Давида в екстер’єрі одного з куполів будівлі, про що я вже згадував.


Про величний храм і єдиний для світських вишів України факультет

Шалену цікавість (як мені здалося) туристи виявляють до архітектурної композиції церкви Трьох Святителів – храм знаходиться зліва від головного входу на територію університету. В церкві проводяться літургії. Віднедавна вона перейшла в пряме канонічне підпорядкування Православної Церкви України.


Храм збудований у 1878 році на честь трьох християнських святителів – Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Златоустого. Ще впродовж 4 років його розписували буковинські й віденські майстри – зокрема вже згадуваний австрієць Карл Йобст. Його пензлю належать темперні розписи з біблійними сюжетами. В лютому 1882 році храм освятили. Його висота разом із хрестом сягає 45 метрів.



Проектували церкву Трьох Святителів, аби студенти теологічного факультету, який розташовувався на території митрополичої резиденції, могли проходити в ній духовну практику. Навчання тривало навіть під час Першої світової війни. За радянської доби тут діяв обчислювальний центр університету. Однак автентичний розпис святині не займали. Згодом техніку звідси вивезли, а храм почали реставрувати.






За часів Незалежності України в храмі поновилися літургії і богословська практика студентів філософсько-теологічного факультету. До речі, єдиного факультету такого профілю, які є в світських вишах.




Храм с трьох боків оточує підковоподібний семінарський корпус.



Знавці стверджують, що храм має неймовірну акустику, тому регулярно збирає шанувальників церковного співу.




Окрему екскурсію можна, напевне, проводити університетським дендропарком, закладеним в австро-угорську добу. Його площа становить близько 5 гектарів. Тут туристи можуть побачити не лише місцеві клени, дуби, липи та граби, а й екзотична магнолія Суланжа та катальпа.


Насамкінець повернімося до парадної брами, з якої я почав свою розповідь. Як і весь ансамбль колишньої резиденції, вона поєднує в собі елементи західноєвропейської і візантійської архітектури.




Композицію брами утворюють 4 вежі з куполами-маківками і старовинної форми ліхтарями. Колись на цих вежах були шпилі. Між баштами – 1 центральна і 2 бічні малі арки з кованими воротами.


Студентські табу)

Звісно, що має їх і Чернівецький університет. Приміром, перед головним корпусом є широка гравійна доріжка, але ходити по ній будь-кому зась. Адже під нею прокладена спеціальна дренажна система для виводу вологи.


Утім, щороку у вересні це табу порушують першокурсники. А ще подейкують, саме на місці доріжки під час спорудження резиденції забивали худобу для будівельного розчину.

P.S.

«29 червня 2011 року центральний корпус Чернівецького національного університету (ЧНУ) імені Юрія Федьковича визнали об'єктом світової спадщини ЮНЕСКО. У 2018 році її відвідали понад 100 тисяч туристів, які залишили в касі ЧНУ близько 2 мільйонів гривень. Але, з огляду на світовий культурний статус, університет заслуговує на більше. Гроші, отримані від екскурсій минулого року, – лише десята частина від суми, яку в 2018-му в ЧНУ витратили на комунальні послуги. Коштів на витратні реставраційні роботи не вистачає», - написали журналісти Інформагентства "АСС"

фото із сайту see-life.biz

Як доїхати доїхати до колишньої резиденції митрополитів Буковини (Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича)?

Відстань від залізничного вокзалу – майже 1,5 км. Їхати автобусом №23 до зупинки «Вулиця Степана Бандери», далі  автобусом №5, або ж тролейбусами №1, 2, 4 до зупинки «Університет». Пішки до історико-культурного комплексу можна дійти вулицями Гагаріна, Хмельницького, Богуна, Щепкіна, Університетською. Екскурсії проводяться з 10.00 до 17.00. Групи формуються за попереднім записом або безпосередньо на місці. Відвідувати зали дозволено лише з екскурсоводом. А ось в університетську церкву та парк можна завітати самостійно. Докладніше про умови екскурсій можна почитати на сайті університету:

Довідка

Нашу поїздку до Чернівців організував Media Hub Kharkiv в рамках прес-туру «Досвід реформ на Буковині» і за підтримки «Медійної програми в Україні». Її фінансує Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) і реалізує міжнародна організація Internews.

Олександр Шульга для tv-news.dp.ua

Використані додаткові джерела:

www.chnu.edu.ua








Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

У Лозовій на День міста ветерани АТО не схотіли йти у колоні разом із владою

Трагедія в Першотравенську. Чому підліток наклав на себе руки (оновлено)?

Справа Сергія Вязовиченка. Підозрюваних у його побитті випустили з-за грат додому