Перейти до основного вмісту

Як активні блогери ходили до гуцулів у гори і що з того вийшло


Ніколи не розумів курортних лежебок, які марнують свій відпочинок на дорогих пляжах чи в барах готелів. Інша справа – почепити на спину рюкзак, взути кросівки і гайнути подалі в гори. Скажімо, в буковинські Карпати - на гостини до самобутніх гуцулів. Тож коли мені трапилася така нагода, я не зволікав.

Нагодою я називаю свою участь у нещодавньому 4-денному прес-турі в Чернівецьку область. Його організував Center of Information Studies and Resource Service «Meridian» в рамках проекту «Мережеві медійні ініціативи на підтримку місцевих реформ» («МедіаПроРеформа»).

За словами В`ячеслава, ми мусимо сьогодні здолати 11 км: пройти перевал Німчич, піднятися до хребта гори Просічної, котрий лежить на висоті 913 м над рівнем моря, проминути гряду скель Протяте Каміння, дістатися гуцульського хутора (його назва Околена) і звідти повернути назад.

Далі фоторепортаж про цю пригоду:

Як активні блогери ходили до гуцулів у гори і що з того вийшло


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як правильно клепати косу. Поради від сільського косаря з Чернігівщини (відео)

Не всі з нас мають бензокосу. Або ж у критично важливий момент вона несподівано глохне. Всяке трапляється. Тож порятунком у таких випадках може стати ручна коса, з якою ще наші пра-пра-прадіди виходили на косовицю. Як підготувати традиційний для селянина інструмент, знає герой цього відео.

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.