Перейти до основного вмісту

Онука відомого волонтера потребує термінової допомоги


Від самого початку російсько-української війни павлоградський волонтер Анатолій Токарєв активно допомагає нашим бійцям на Донбасі. Його донька Марина служить у Збройних Силах України. Однак зараз вже їхня сім`я потребує термінової допомоги. У 5-річної онуки волонтера лікарі виявили тяжку хворобу.

- Марина – мама двох доньок. У наймолодшої Христинки, котрій 5 років, лікарі нещодавно діагностували лейкемію. Зараз небайдужі люди готові допомогти нам відправити дівчинку на лікування в Італію. Там вже на неї чекають. Але робити це треба терміново. Окрім того, лікування коштуватиме величезні, як для нас гроші, - розповів телефоном 19 травня Анатолій Дмитрович.



Днем раніше він, його рідні й побратими звернулися до людей із чуйним серцем з проханням про допомогу. Відповідні пости вони написали у мережі Фейсбук. В одному зі своїх повідомлень Анатолій Токарєв запропонував охочим придбати в нього фронтові трофеї – стилізовані під сувеніри гільзи від артилерійських снарядів.



- На сьогодні вже є відгуки. Передусім, від наших бійців – спецназу, розвідки… Усіх тих, кому ми допомагали й допомагаємо, - сказав телефоном А. Токарєв.

До речі, звернення родини волонтера про допомогу за короткий час отримало безліч коментарів із словами щирої підтримки.



P.S.

Допомогти родині Анатолія Токарєва і його доньки Марини можна, перерахувавши кошти на банківську картку Марини Шкіринець в Приватбанку: 4149 4996 4880 3748

Довідка:

Анатолій Токарєв (позивний «Дєд»), 59 років – волонтер і громадський активіст, мешканець Павлограда. Окрім доставки гуманітарної допомоги на фронт брав участь у визволенні полонених українських бійців, вивозив з окупованих територій цивільних громадян. За час війни допоміг, таким чином, кільком сотням українців.



Про полон Анатолій Дмитрович знає не з чужих слів – наприкінці серпня 2014 року він разом з іншим волонтером Юрієм Гаком потрапив до рук проросійських бойовиків. Павлоградці везли «гуманітарку» бійцям 25-ї бригади десантників. На зворотньому шляху неподалік міста Жданівка волонтерів чекала ворожа засідка. Мужні чоловіки пройшлі крізь тортури, але вижили й згодом повернулися додому. Докладніше про цю драматичну історію 30 вересня 2014 року написали журналісти Радіо Свобода: Двоє волонтерів з Павлограда після місяця полону повернулись додому

Олександр Шульга для tv-news.dp.ua

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Про українську порцеляну, що вразила московського імператора

На Житомирщині протягом 200 років майстри виготовляли фарфор, який у кращі часи міг конкурувати з виробами китайських і саксонських митців А чи знаєте ви, що кілька століть тому вишукана порцеляна могла коштувати цілого полку кавалеристів? Виявляється, саме таку ціну у 1717 році заплатив пруському королеві Фрідріху Вільгельму І курфюрст (князь) Саксонії Август Сильний. Він придбав у монарха півтори сотні китайських фарфорових ваз висотою близько 1 метра. Цікаво, що вже тоді при дворі курфюрста двоє дослідників винайшли власну, європейську, технологію виготовлення якісного фарфору. Згодом виробництво порцеляни опанували й українці. Їхня продукція була не гірша за саксонську.

На Михайлове чудо мешканцям Булахівки привидівся… чорт!

Ця дивна пригода трапилася кілька років тому, а може й більше. Одного дня у селі Булахів ка, що на Дніпропетровщині, завівся чорт . Щоправда , без рогів і копит, проте з хвостом і скида вся на величезну чорну кішку. Скептики стверджу вали , що так воно і є - кішка, але люди гнучкого розуму і тонкої психіки цього скептицизму не поділя ли . І ті й інші апелю вали до фотографії.

Шлюбний клубок, жовті вушка і гіпнотичний погляд. Що треба знати про вужів (відео)?

Кажуть, одного разу на Полтавщині, поблизу райцентру Шишаки, місцеві жителі натрапили у лісі на велетенського вужа. Його довжина сягала ледь не 2,5 м , а голова була, наче чоловіча долоня. Полюючи нещодавно з фотокамерою посеред чернігівських боліт, я теж мріяв знайти якогось унікального екземпляра.