Перейти до основного вмісту

Онука відомого волонтера потребує термінової допомоги


Від самого початку російсько-української війни павлоградський волонтер Анатолій Токарєв активно допомагає нашим бійцям на Донбасі. Його донька Марина служить у Збройних Силах України. Однак зараз вже їхня сім`я потребує термінової допомоги. У 5-річної онуки волонтера лікарі виявили тяжку хворобу.

- Марина – мама двох доньок. У наймолодшої Христинки, котрій 5 років, лікарі нещодавно діагностували лейкемію. Зараз небайдужі люди готові допомогти нам відправити дівчинку на лікування в Італію. Там вже на неї чекають. Але робити це треба терміново. Окрім того, лікування коштуватиме величезні, як для нас гроші, - розповів телефоном 19 травня Анатолій Дмитрович.



Днем раніше він, його рідні й побратими звернулися до людей із чуйним серцем з проханням про допомогу. Відповідні пости вони написали у мережі Фейсбук. В одному зі своїх повідомлень Анатолій Токарєв запропонував охочим придбати в нього фронтові трофеї – стилізовані під сувеніри гільзи від артилерійських снарядів.



- На сьогодні вже є відгуки. Передусім, від наших бійців – спецназу, розвідки… Усіх тих, кому ми допомагали й допомагаємо, - сказав телефоном А. Токарєв.

До речі, звернення родини волонтера про допомогу за короткий час отримало безліч коментарів із словами щирої підтримки.



P.S.

Допомогти родині Анатолія Токарєва і його доньки Марини можна, перерахувавши кошти на банківську картку Марини Шкіринець в Приватбанку: 4149 4996 4880 3748

Довідка:

Анатолій Токарєв (позивний «Дєд»), 59 років – волонтер і громадський активіст, мешканець Павлограда. Окрім доставки гуманітарної допомоги на фронт брав участь у визволенні полонених українських бійців, вивозив з окупованих територій цивільних громадян. За час війни допоміг, таким чином, кільком сотням українців.



Про полон Анатолій Дмитрович знає не з чужих слів – наприкінці серпня 2014 року він разом з іншим волонтером Юрієм Гаком потрапив до рук проросійських бойовиків. Павлоградці везли «гуманітарку» бійцям 25-ї бригади десантників. На зворотньому шляху неподалік міста Жданівка волонтерів чекала ворожа засідка. Мужні чоловіки пройшлі крізь тортури, але вижили й згодом повернулися додому. Докладніше про цю драматичну історію 30 вересня 2014 року написали журналісти Радіо Свобода: Двоє волонтерів з Павлограда після місяця полону повернулись додому

Олександр Шульга для tv-news.dp.ua

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.

В центре Лозовой под площадью Ленина лежат останки сотен немецких солдат (видео)

В Лозовой, на Харьковщине, под центральной площадью города, которая носит имя Ленина, вот уже почти 70 лет лежат останки нескольких сотен солдат и офицеров вермахта. Шестиметровый гранитный идол торжественно высится над ними.