Спочатку була Лозова, потім Крути. Маловідомі сторінки історії УНР

У Лозовій на Харківщині місцеві патріоти щороку вшановують пам`ять не лише героїв-крутянців, а й своїх земляків - вояків Української Народної Республіки, які полягли тут у боях з більшовицькими загонами в грудні 1917 року. На честь оборонців УНР в парку Перемоги височіє металевий хрест - «Героям України». Впорядкований, але неофіційний, поки що.

Щодо подій більш, ніж столітньої давнини. Нагадаємо, 20 листопада 1917 року (за новим стилем) було проголошено створення Української Народної Республіки на правах автономії.

Лозову захищали молодь і студенти…

Вже на початку грудня 1917 року війська Центральної Ради взяли під свій контроль селише Лозову й довколишні населені пункти. Тут розташувалися: гайдамацький загін, вільні козаки, український полк та українська національна сотня. Загальна чисельність їх складала близько 1500 осіб. За переказами, приблизно 120 вояків були мешканцями Авилівки – однієї з найбідніших околиць Лозової. Краєзнавці говорять, що основу українських частин, котрі захищали Лозову, складали молодь і студенти. Вони мали погане обмундирування й були ледь озброєні.

Станція Лозова, царські часи. Саме тут точилися бої українців із червоними загарбниками

У ніч з 13 на 14 грудня (за старим стилем) об`єднаний загін Миколи Руднєва у складі московських, петроградських і харківських червоноармійців (усього десь 400-500 осіб) підійшов до міста. Специфіка тогочасної російсько-української війни ґрунтувалася на захопленні супротивником стратегічних залізничних вузлів. Успіх операцій залежав від вдалого використання броньованих гарматних поїздів і кінноти.

«Більшовики планували оволодіти Лозовою не тільки з причини її важливого стратегічного розташування, але й тому, що тут зосередилося багато ешелонів з продовольством. Тому, аби перешкодити наступу ворога, українські війська, дислоковані на Лозівщині, вдалися до низки запобіжних заходів. Було розібрано ділянку залізниці в напрямкові Лозова - Харків, у Краснопавлівці, Лихачовому та інших проміжних станціях виводилися з ладу стрілочні переводи, псувався телеграфічний зв'язок. Потяги, що рухалися через Лозову на Катеринослав, Полтаву та Ростов, підлягали обшукові», - пише лозівський історик В`ячеслав Труш.

 Трупи кидали в сніг

Як згадують сучасники, погода тоді була дуже морозною. Спочатку більшовики відправили на станцію розвідників, але унеерівці їх викрили. Тоді червоні почали обстрілювати позиції супротивника з гармати. Після короткого, але запеклого бою, загони Руднєва захопили Лозову. Українське військо відступило у напрямку до Павлограда. Але вже 15 грудня вояки УНР, сподіваючись на підкріплення, раптово атакували позиції ворога і вибили його з Лозової. Червоні відійшли до Хлібного (сусідній хутір). Там Микола Руднєв зміг перегрупувати сили і оточити українських бійців. Того ж дня, 15 грудня, Лозова знову опинилася в руках більшовиків.

За розповідями, які записав лозівській краєзнавець Бунякін, убитих гайдамаків ховали на околиці селища - в Заячій балці. Могил не копали - трупи просто кидали в сніг. Лише навесні тіла українських оборонців, багато з яких були лозівчанами і павлоградцями, місцеві жителі перенесли до найближчих ям і рівчаків і вже там поховали, як годиться. Країзнавці говорять, що на сьогодні встановлені прізвища лише 3 загиблих унеерівців із числа лозівчан – це Мовчан, Горбатенко і Хмеленко. Однак імена більшості загиблих захисників УНР залишаються невідомі.

Хрест "Героям України", січень 2019 року

Ще один цікавий факт тієї драми. Ось, що пише у своєму дослідженні В. Труш: «Захопивши Лозову, Руднєв послав своєму керівництву телеграму, у якій хвалився, нібито лозівчани його радо вітали. Проте маємо сумнів щодо такої реакції мешканців селища. 11 січня 1918 року газета «Нова громада» подала матеріал одного з лозівчан під назвою «Чергова брехня большевиків»: «У Харкові большевики точуть брехні, що їх у Павлограді (захоплений після Лозової - В. Т.) щиро вітали ріжні організації міські і сільські. Дали одежу, хліб тощо. Це безумовна брехня. Павлоград добре зазнав большевиків ще тоді, як вони приїздили в часи п'яного погрому. Ці ж самі погромщики тепер прилучились до большевиків. Прилучилось кілька цивільних з недавнім «прошлим», бо кортіло одержать рушницю, ще й 12 карбованців харчових щоденно.

Павлоградці запитали: «Чого ви приїхали? - Наводить порядок», - була поважна відповідь. Порядок дійсно навели: на вулиці ні про що вбили двох офіцерів, у клубі забили одного, поранили двох, одібрали гроші у присутніх .. Порядок добрий, що й казать. Люди молять Бога, щоб він позбавив їх від «босовиків» (таке прізвисько павлоградці дали большевикам – В.Т.)».Тож на прикладі сусіднього Павлограду (центру повіту на той час) можна уявити і що діялось у Лозовій».

Вже 16 та 17 грудня до Лозової прибули в якості підкріпленні нові загони червоногвардійців. Зокрема, московських і петроградських, керовані Петром Єгоровим і Дмитром Жлобою. Більшовики повністю опанували Лозову з довколишніми селами і рушили на Павлоград, який захопили 19 грудня. Там вони розбили Український кінний полк і розстріляли його старшину.

До речі, про хрест…

Історія пам`ятного хреста, встановленого на честь загиблих оборонців, теж доволі драматична.  Вперше дубовий меморіальний знак «Героям України» громадські активісти встановили на території міського парку в жовтні 1991 року. Після того, як гайдамацький хрест неодноразово намагалися знищити невідомі вандали (спалювали, топили у ставку), місцеві патріоти замінили його на металевий.

Щороку лозівські патріоти вшановують память своїх земляків,
загиблих у різні часи від рук російських окупантів і їхніх найманців

Втім, ніхто з них тоді не виявив ініціативи щодо офіційної реєстрації хреста як пам`ятного знаку. Можливо невипадково кілька років тому на його металевому «тілі» було знайдено п’ять кульових (?) отворів. Власне, простреленою виявилась бляшана табличка з написом «Героям України». Згодом і цей, поранений пам`ятний знак безслідно зник.

Пошкоджена зловмисниками гранітна брила хреста

Новий гайдамацький хрест, теж металевий, встановлено в лютому 2009 року за ініціативи місцевого осередку ВО «Свобода». Відтоді він зазнав ще не одного нападу невідомих вандалів. Востаннє невідомі зловмисники пошкодили гранітну брилу біля підніжжя хреста, на якій вибито наведений вище напис.

Олександр Шульга, джерело: Труш В’ячеслав. Національно-визвольний рух на Лозівщині у двадцятому столітті