Сільською вулицею прямує немолода жінка. Поруч неї човгає хлопчина років восьми. Вочевидь, онук.
Отримати посилання
Facebook
Twitter
Pinterest
Електронна пошта
Інші додатки
Подорож до осені у віршах (фото й відео)
Отримати посилання
Facebook
Twitter
Pinterest
Електронна пошта
Інші додатки
-
Одна мудра людина, отець Анжей (він має своє невеличку парафію у Павлограді на Дніпропетровщині), сказав просту річ: аби відчути присутність Бога, варто подивитися навколо себе.
Це українська осінь. І це Чернігівщина....
Самі на себе дивляться ліси,
розгублені од власної краси.
Немов пройшов незримий Левітан
то там торкнув їх пензликом, то там.
Осінній вітер одгуляв, затих.
Стоїть берізонька — як в іскрах золотих.
Ще літо спить, а вранці осінь встане —
в косі янтарній нитка сивини,
могутні чресла золотого стану,
іде в полях — вгинаються лани.
Красива осінь вишиває клени.
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
Запахла осiнь в'ялим тютюном,
Та яблуками, та тонким туманом,
I свiжi айстри над пiском рум'яним
Зорiють за одчиненим вiкном.
Подовшали тривоги і листи,
Ліси на глину, на пісок опали.
Лиш ти одна, мені одна лиш ти
Мій палиш сон і душу мою палиш.
Танцює вітер кучерявий,
Зоря на обрії згаса.
Багряний лист, пожовклі трави —
Мелодій осені краса.
Десь там Дніпра сталеві хвилі.
Кудись я стежкою іду.
І, щастя квіти запізнілі,
Сумують айстри у саду...
Строката хустка — жовте і багряне —з плечей лісів упала їм під ноги.
І вся природа схожа на циганку —
вродливу,
темнооку,
напівголу,
в червоному намисті з горобини,
з горіховими бубнами в руках…
І стежка вже не лащиться під ноги,
І не співає – каркає лиш птах...
Взуваймось добре на свою дорогу,
Вдягаймось тепло на зимовий шлях.
P.S.
Використано уривки з поезії Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Володимира Сосюри, Максима Рильського
Не всі з нас мають бензокосу. Або ж у критично важливий момент вона несподівано глохне. Всяке трапляється. Тож порятунком у таких випадках може стати ручна коса, з якою ще наші пра-пра-прадіди виходили на косовицю. Як підготувати традиційний для селянина інструмент, знає герой цього відео.
Мандруючи Україною, вкотре пересвідчуюсь: ми мало знаємо свою домівку. У гонитві за іноземною екзотикою не помічаємо тих цікавинок, які є за два кроки від нас. Національний природний парк «Меотида», розташований на узбережжі Азовського моря неподалік Маріуполя, - одне з таких див. Останнім часом його трохи пошматувала війна, але первісної краси не знищила.
Київ, ранок 27 лютого. Позаду ще одна доба війни. Її звати Світлана. Вона викладачка. Мешкає в районі Позняки. Тому самому, де на світанку 25 лютого орківська ракета влучила в житлову багатоповерхівку.
Коментарі
Дописати коментар