Одна мудра людина, отець Анжей (він має своє невеличку парафію у Павлограді на Дніпропетровщині), сказав просту річ: аби відчути присутність Бога, варто подивитися навколо себе.
Це українська осінь. І це Чернігівщина....
Самі на себе дивляться ліси,
розгублені од власної краси.
Немов пройшов незримий Левітан
то там торкнув їх пензликом, то там.
Осінній вітер одгуляв, затих.
Стоїть берізонька — як в іскрах золотих.
Осінній вітер одгуляв, затих.
Стоїть берізонька — як в іскрах золотих.
Ще літо спить, а вранці осінь встане —
в косі янтарній нитка сивини,
могутні чресла золотого стану,
іде в полях — вгинаються лани.
Красива осінь вишиває клени.
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
Запахла осiнь в'ялим тютюном,
Та яблуками, та тонким туманом,
I свiжi айстри над пiском рум'яним
Зорiють за одчиненим вiкном.
Подовшали тривоги і листи,
Ліси на глину, на пісок опали.
Лиш ти одна, мені одна лиш ти
Мій палиш сон і душу мою палиш.
Танцює вітер кучерявий,
Зоря на обрії згаса.Багряний лист, пожовклі трави —
Мелодій осені краса.
Десь там Дніпра сталеві хвилі.
Кудись я стежкою іду.
І, щастя квіти запізнілі,
Сумують айстри у саду...
І вся природа схожа на циганку —
вродливу,
темнооку,
напівголу,
в червоному намисті з горобини,
з горіховими бубнами в руках…
І стежка вже не лащиться під ноги,
І не співає – каркає лиш птах...
Взуваймось добре на свою дорогу,
Вдягаймось тепло на зимовий шлях.
Коментарі
Дописати коментар