У зоні враження…


Неподалік Лозової звичайні чоловіки облаштували блокпост і разом з правоохоронцями чекають на небажаних гастролерів-диверсантів

Реалії сучасної України – блокпости на автошляхах, суворі дядьки-самооборонівці, міліціянти в бронежилетах і з автоматами, жовто-блакитні прапори на металевих їжаках, а також розмови про війну і диверсантів.

Якщо дивитись за Google maps, між Лозовою та Слов`янськом 114 км. Стільки відділяє 67-тисячне слобожанське місто від гарячої точки сучасної України. Лозова в зоні враження - якщо раптом…

«Нам важкувато, але люди допомагають»

Аби цього «раптом» не сталося, на схід від міста, поруч з селом Петрівське (це вже Близнюківський район Харківщини) 15 квітня лозівські активісти спорудили блокпост. Його офіційна назва - «четвертий кілометр Лозова-Близнюки-Слов`янськ». Варту тут несуть члени «Самооборони» разом з правоохоронцями. На щастя, поки що без пригод.



Пост має суворо-аскетичний вигляд. Бетонні блоки по обидва боки автотраси, обкладені мішками з піском. Поруч – автоматники у камуфляжі й даішники. Трохи далі – кілька чоловік самооборонців. Останніми керує Сергій Литвиненко. За його словами, добровольці мають допомагати силовикам перевіряти підозрілий транспорт, який їде з боку Донецької області. Жоден «нєдруг» не має потрапити до міста. Тим, у кого є такі наміри, Сергій радить скласти зброю.

«Я хочу, аби лозівчани знали, що ми тут стоїмо не за гроші. І ми поза будь якою партією. Прийшли захищати свою землю, свою сім`ю», - пояснює він без жодного пафосу. Наголошує – його структура цілком легальна, ось-ось її члени отримають посвідчення. Нині до лав місцевої «Самооборони» триває активний набір. Бажаючих вистачає, до них є певні вимоги.


«Так, нам важкувато, але люди допомагають, - розповідає керівник підрозділу. – Вони настроєні до нас досить позитивно. Хоч у кожного свої погляди на ситуацію». Згадує, як кілька днів тому повз блокпост їхали військові з технікою. Побачили національні прапори, зупинилися, привітали, побажали один одному успіхів.

«Узяв би автомат і пішов воювати»

За якийсь час слова Сергія про підтримку населення знаходять своє підтвердження: з траси до самооборонців на велосипеді завертає невеличкий чолов`яга. Дістає з сумки кілька банок варення та соління. Передає хлопцям хліб.


Чоловік мешкає у Петрівському. На присутність журналіста й увімкнену фотокамеру реагує приязно (як, зрештою, й інші самооборонці). «Я за цілісність України, за свою державу, - цілком щиро каже селянин. - Я чорнобилець, комісований. Аби було можна, узяв би автомат і пішов воювати…»

Активісти потім розповіли, що цей чолов1яга вже не раз бував у них у гостях. Обіцяв привезти меду. Згадують також водія й пасажирів автомобіля, який мав литовські номери. Можливо, люди їхали з-за кордону. Зупинилися, пригостили самооборонців ковбасою та чималим шматком сала. Одним словом, без їжі вартові не залишаються. Звісно, щось із дому беруть. До речі, чоловіки кажуть, що їх дружини з розумінням ставляться до їх місії, бо так само не хочуть бачити в себе дома диверсантів.

Варта на блокпосту цілодобова – вдень тут чергує менше людей – приблизно п1ять-шість, зате вночі їх кількість зростає, адже це час небезпеки. Для перепочинку добровольці й правоохоронці мають вагончик, де вони також зберігають харчі, підігрівають чай та каву.

З автоматниками журналісту поспілкуватись не виходить. Старший їхньої групи відсилає до прес-служби обласного управління МВС. Тож усі коментарі кореспондент має отримати там. Втім, мовчазні міліціянти посміхаються й не заперечують, коли журналіст вмикає свою камеру й обходить з нею навколо поста.


До речі, бетонні блоки покладені так, що машини змушені гальмувати, аби об`їхати їх. Чимало автомобілів даішники й автоматники зупиняють. Дивляться у багажники й кузови.

Поки що на Лозівщині діє один блокпост «Самооборони» та правоохоронців. Є також мобільні групи активістів, які їздять районом, вишукують гастролерів. «Ми координуємо свої дії з «Самообороною» інших районів. Вчора я був у Барвінково, там є два блокпоста, ми домовились про зв`язок. До Павлограда я ще не доїхав, але треба й з ними мати контакт», - говорить Сергій Литвиненко.

Олександр Шульга

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

И расстрелянный Тарас Шевченко... (август 2014 года, освобожденный Славянск)

«Мамо, я ж ніколи в житті не літав!» Пам`яті павлоградського десантника Дениса Каменєва

На Харківщині з`явився мурал із портретами загиблих воїнів (оновлено)