Нотатки з війни | "Треба брати лопату й копати. Я мушу їх знайти"

Його кличуть Бабаєм, він із 3-ї роти. На вигляд хлопцеві років 30. Високий, худий, схожий на Дон Кіхота) Дуже імпульсивний. Це про нього казали, що готовий самотужки йти через відкрите поле на зруйновані позиції шукати загиблих побратимів. Наш мавік їх не зміг виявити. Можливо через те, що частину траншеї засипало землею під час прильоту ФАБа. І тіла хлопців нині лежать поховані.

- Сталося те, що мало статися. У нас один ВОП не може фізично прикрити інший. Навіть вогнем. Бо між ними х@р зна, яка відстань. Тому пі@@ри й «розібрали» «Замок». Наша оборона обі@ралася на цьому рубежі, - зле торохтить бородатий вояка.

- Твоя правда, - погоджуюся. – Там, нагорі, точно знали про нестачу людей на цьому напрямку. Комбат постійно бідкався, що 13 км лінії оборони тримає один неукомплектований тереошний підрозділ.

Бабай:

- Отож бо. Коли минулого літа ми міняли наших попередників, то звідси виїхало чотири бата, натомість зайшло два. І поки смажений півень у дупу не клюнув, ніхто толком не зрушився. Задовбали ці паперові стратеги.

Хлопець не на жарт роздратований. Адреналін його підпирає. Йому кортить діяти.

- Ти знаєш, де там, на «Замку», їх шукати? – питаю.

- Так, орієнтовно. З дрона розвідано всьо. В одному місці був окоп, тепер його немає. Я знаю, де хлопці мали чергувати. Туди прилетів ФАБ, і їх просто засипало. Жоден із наших бійців не підтвердив, що бачив їх 200-ми. Розумієш. Треба брати лопату й копати. Полон? Ні, я думаю, що це не про них. Я мушу їх знайти…

Не знаю, чи знайшов… А може тих хлопців евакуювали… Аби лише живі і не в полоні…

травень 2024

Олександр Шульга (Фотограф)