Хроніки ковідного стаціонару. Зі щоденника пацієнта

- Перехворіємо всі. Винятків не буде, - переконує медсестричка, імені якої я ще не знаю, але чий голос напевне вже зможу вирізнити з-поміж інших.

Так, лише голос і очі. Все інше (привабливе, особливе, інтимне) заховане під щільним і зовні благеньким пластиком. Білосніжним і схожим на скафандр. Дівчата, однак, жаліються: такої паркої одежини вони досі не носили. Але – мусять. Щоправда, все одно хворіють тим клятим ковідом…

На календарі 14-е грудня. Минув тиждень із дня моєї виписки і понад місяць відтоді, як я оселився у 9-й палаті. Іноді питаю себе: «З лікарні ти, чоловіче, вийшов, та чи вийшла вона з тебе?» Навіть не у фізіологічному вимірі, бо це не рахується влитими у вени антибіотиками… Сімейна лікарка нещодавно «потішила»: ковід – це не про легені, це про весь організм, зокрема, і мозок… Нічого, міркую, поволі реабілітуюся…

Щоденник ведуть не лише закохані дівчатка. Іноді він рятує від розпачу «збитих льотчиків» на кшталт мене. Рефлексія на тему журналістської місії з’являється згодом – десь на стадії, коли тебе «відпустило». В буквальному сенсі. Спочатку – інстинкт. Ти тицяєш неслухняними пальцями в екран смартфона, відволікаєшся на палатні теревені і пишеш, пишеш, пишеш… Що чуєш, що бачиш, і що тобі болить…

Трохи про своє. Але переважно фіксуєш те, що є спільним і водночас індивідуальним для кількох десятків бідолах із діагнозом (чи підозрою) SARS-CoV + пневмонія. Згодом усвідомлюєш, що живеш у цілком паралельному всесвіті, який має власну шкалу цінностей і смислів. Власних страхів і надій. Світі, про який по той бік умовних грат лише здогадуються. І про який ти мусиш, повинен, зобов’язаний розповісти. Бо, зрештою, ти не просто пацієнт, а свідок із журналістською «корочкою».

Чи мав я в ці тижні сподівання, що мої скромні свідоцтва приведуть до тями бодай когось із так званих «ковідоатеїстів»? Так. Бо жодному, даруйте за грубість, невігласові, я не бажав і не бажаю перетнути невидиму межу й опинитися під крапельницею. Ще гірший варіант – на кисневій терапії. Тому й писав свої «хроніки». І, можливо, писатиму далі, вже поза стаціонаром. 

Отже, зазирнемо на хвильку до заґратованого ковідом світу лозівської «феофанії». Де у кожного є шанси, але, на жаль, не кожний одужує. 

………………………………………

День 1-й (четвер, 12 листопада)

Почалося ні з того, ні з сього. Але не з втрати смаку й запаху. Зрештою, рентген і вирок медиків: у тебе, чоловіче, двостороння пневмонія, тож гайда у стаціонар. Наш, лозівський... Узяли мазок...

У прийомному покої дві бабусі. Наче з голівудських трилерів про епідкатастрофи. Екіпіровані капітально. Чи то так здається, бо в страху очі великі. Одна хутко вимірює тиск, спочатку дає термометра, по тому дістає маленького приборчика - пульсоксиметра. Кажу, руки з холоду, треба їх розігріти, бо збреше результат. Щосили тру пальця, просовую в «причепку». Сатурація 97. Дивно: годину тому той самий розігрітий палець показував 93-и, але на іншому приборі.

Низенька й сувора бабуся виявляється лікаркою. Звати Гаврилівна (Надія Гаврилівна Яресько - авт.). Дуже войовнича) По душам нам, вочевидь, не світить поговорити. Чи зрозуміла мої пояснення симптомів, не знаю...

Другий поверх. У коридорах ніхто не лежить. Але палати заповнені майже вщент. Атмосфера мені, новачку, видається гнітючою, однак годі розраховувати на санаторний сервіс у провінційній лікарні. Ліжкомісця – це старенькі крОваті, переважно на сітках. Мені пощастило з моєю - вона біля вікна. Сусіди - бувалі дядьки. Дехто тут давненько... Двоє важкі, тому на кисні... Час від часу заходяться глибоким і надсадним кашлем...

Лампа-плафон у палаті, здається, більше 40 ват не видає. Інший світильник, схоже, перегорів. Тож коли чергова медсестричка лаштує мені крапельницю й проштрикує вену, я мушу підсвічувати їй смартфоном... Але дівчина чуйна й жарти теж розуміє...

Кажуть, цього дня з Харкова до лозівських медиків приїздила комісія...

#Covid_19 #Лозова

……………………………………

День 2-й (п`ятниця, 13 листопада)

Ранок у лозівській «феофанії» починається близько сьомої. Численні аналізи, сатурація, замір температури, згодом - кардіограма... Аж ось Гаврилівна робить обхід. Знов сатурація, перевірка дихання... 

У нашій 9-ій палаті вона затримується, аби просвітити занепалих духом. Розповідає про важливість комплексного ударного лікування. Каже: за її плечима 35-річний досвід у медицині, зокрема, й боротьби з пневмоніями. Всілякими...

На черзі друга закупка ліків. Їхній список майже не відрізняється від учорашнього. Антибіотики, плазмозамінники, гормони, серцеві, вітаміни... Цього разу пакуночок витягує на 1100 грн... (Друзі, майте на увазі: майже все тут власним коштом, окрім безкоштовної і чесної допомоги з боку персоналу).

Тим часом із ліфта медики вивозять катафалк із померлим чи померлою...

Вестибюлем вештається тутешній кіт на прізвисько Кузя. Його непросто сфотографувати, бо хвостатому кортить поластитися... 

Після сніданку (супу з вермішеллю, кількома шматочками хліба та чаєм) народ розважається читанням бабусиних рецептів, газетних гороскопів. Або ж рефлексує... З останнім слід бути обережним, бо думки можуть заблукати... 

Медперсоналу не позаздриш. Ковідний режим перетворює їхню працю на подвиг...

У відділенні з учорашнього вечора катма води в кранах. Про унітаз ліпше не говорити...

Так і живемо))) Тож тримаймося! 

Тим часом десь у Феофанії.... 

#Covid_19 #Лозова

……………….....................................

(продовження)

За жовтень медсестри стаціонарного відділення №2 міста Лозової, де лікують ковідних хворих, отримали від 22,5 до 25,5 тис грн. Це інформдовідка лікарні. Офіційна.

Самі ж медичні янголи (деякі, кому зацитував цей звіт) сумно жартують: мовляв, будемо знати, скільки заробляємо. Запевняють, що їхня реальна зарплатня набагато нижча. Різниця дуже суттєва. Щоправда, яка конкретно, сказати соромляться.

Сестрички журяться не лише через оманливі (з їхніх слів) обіцянки, а й через шалену завантаженість. Адже саме на них основні маніпуляційні процедури - крапельниці, ін'єкції, пересування тяжких хворих тощо. Щодо кількості недужих, то тут аншлаг. 

Тож і звільняються медики. Схоже, що не поодинці. Зізнаються: комусь страшно підхопити ковідну інфекцію, комусь несила витримувати цей темп... Але молодим знайти іншу роботу в Лозовій в умовах карантину складно....

#Covid_19 #Лозова

......................................................

День 3-й (субота, 14 листопада)

На ранок гречаний супчик))) Як кажуть, порожній. Але, особисто я не маю жодних претензій до нашої «феофанівської» кухні і до дівчат, які готують нам ці невибагливі страви. Зрештою, стараються, як можуть.

Тих, хто на ногах, гнітить цілковита заборона на вуличні прогулянки. А погодка, бачу з вікна, суперова....

В кімнатах тепло. З цим постаралися. До речі, водопровід полагодили, тож учора наші палатні дядьки ще й банилися....

P.S. Розумію, що корисної інформації в моєму пості обмаль, але можливо хтось вичитає для себе щось незайве)

P.P.S. Природа й тут мене знайшла: в теплих палатах нашестя сонечок))

#Covid_19 #Лозова

..........................................................

(продовження, 14 листопада)

Ще трохи ковідно-терапевтичних реалій на сьогодні. 

Ось (на фото) два аптечні чеки. Деякі користувачі пишуть, що вони мало інформативні. Але я не про це. Препарати два дні поспіль брав однаковісінькі й дозування їхнє не змінювалося. Натомість, ціна з 1183 зросла до 1233 грн. Це Муніципальна аптека при лікарні. Є ще Добра Аптека, але там дорожче.

Вихід такий: отримуєш призначення (як правило, перелік ліків наступного дня не змінюється, але варто уточнювати у медичних сестер), телефонуєш родичам, а вони вже купують ті препарати, скажімо, в «Соціальній аптеці». Й хутко приносять на пропускник... Дешевше – й відчутно. Кажуть. Я поки не перевіряв, але доведеться. Такі справи... Лікуватися дорого - дешевше носити маски й не тинятися зайвий раз серед люду.

P.S. Сподіваюся, нікому з читачів мої поради не знадобляться. Бережіться!

P.Р. S. Уважні користувачі зауважують, що я проґавив якийсь препарат у другій квитанції. Можливо. Однак суть допису в іншому.

#Covid_19 #Лозова

....................................................................

(завершення, 14 листопада)

Можна вірити у всесвітню змову фармацевтів, тішити себе конспірологічними теоріями тощо. Або з думкою «все минеться» рукотискатися з друзями/незнайомцями і влаштовувати посідєлкі в тісному колі. 

Дуже легко називати маски намордниками й крутити дулі тим, хто в маршрутці чи магазині сахається вашого незахищеного рота. То таке... 

Аж раптом ВОНО (майже за Кінгом))) прилітає і до вас. Встромляється у ваше «брєнноє» тіло. І ви опиняєтеся мало не за гратами. Бо пневмонія, лікарня й цілковитий карантин.

Навіть, якщо ви тримаєтеся на ногах, ваша сатурація в нормі і вам не доводиться сидіти/лежати на кисні, ваш гаманець щодня худне на 1200 грн. Щодня! А скільки тих днів попереду - одному Богові відомо...

Когось таки минеться... Це правда. Бо сильний організм, і доза ковіду, яку він схопив, мізерна... Але це рулетка... 

P.S. Ви просто не бачили, як деякі стаціонарні бідолахи - ваші мами, тата, бабусі й дідусі - добу за добою лежать прикуті до кисневих машин... І як натужно дихають їхні груди... 

P.P.S. У хороших журналістів (і не хороших теж, але вони про це не знають) є низка етичних правил. Зокрема, поважати приватність іншої особи. А пацієнта - так і поготів. Я це до того, що якби наш палатний люд дав згоду (навіть і не проситиму), я б показав лозівчанам на відео, ЯК саме ДИХАЮТЬ деякі хворі. Не для слабких нервів картинка. Може, якийсь ковідопофігіст і отямився б. Але - табу на такі відосики. Суворе. Тож, сорі...

#Covid_19 #Лозова

...............................................................

День 4-й (неділя, 15 листопада о 13:27)

Отже, що варто знати потенційним хворим про вартість стаціонарного лікування від пневмонії (зокрема, ковідної) у Лозовій. 

Так, ПЛР тестування тут безкоштовне, як і киснева терапія. Але абсолютну більшість препаратів для крапельниць та м'язових ін'єкцій, різноманітні пігулки вам доведеться купувати власним коштом.

Орієнтовна вартість добового списку ліків сягає 1100-1600 грн. Можливо, у когось ці суми ще вищі.

Чому за це не сплачує держава? Питання, як на мене, риторичне. Й адресувати його слід до Національної служби здоров'я України. Саме вона бюджетним коштом має покривати такі витрати.

Звісно, якщо у вас підтвердили ковід. А це тут на раз два) Тобто, всі випадки починають лікувати, як ускладнену SARS-CoV пневмонію. Зважаючи на симптоматику й тяжкість перебігу. Тобто, ударними дозами й згідно із затвердженими протоколами.

Щодо переліку препаратів для терапії. Наведу його детально, оскільки в мережі з цього приводу багато питань. Зауважу, що кожен хворий з огляду на його хронічні хвороби отримує індивідуальне призначення з додатковими ліками. 

Отже, у вашому списку можуть (увага, лише можуть!) бути єврозідім, левоцин, реосорбінант, дексаметазон, гепарін, лазолекс, армадін, еуфілін, вітамін-С. Це все розчини в різних дозах для крапельниць та уколи. 

До речі. Всі медикаменти, передбачені національним протоколом лікування Covid-19, включені до так званого тарифу, за яким НСЗУ оплачує послуги лікарням, з якими є відповідна угода. Це офіційна інформація.

P.S. Звісно, дай Боже нікому не захворіти на цю капость. Але вберегтися від неї сьогодні вкрай непросто. Тотальний карантин ми, схоже, теж не подужаємо. Тож хоча б не будемо доводити себе до стаціонару самолікуванням. Це ризик. Та ще й який. Краще вже амбулаторно. Втім це вибір кожного.

Тим часом хворих у терапії, як тих оселедців у діжці. Чи то так здається?

#Covid_19 #Лозова

...................................................................

День 5-й (понеділок, 16 листопада о 14:11)

...Степановича (ім'я змінене) повезли. Ледь притомного, однак у візку. Не каталкою. Вкололи серцеве, аби витримав той невеличкий шлях... Повезли з другого на перший поверх до палати інтенсивної терапії... 

Бідолашного підвела критична сатурація. Ні, не казатиму цих страшних цифр... Він важко дихав... Болісно, з хрипами.... 

На ранок наступного дня старенький вже був не при тямі.... Лежав жовтий... А потім відійшов... У свої 78-м...

Спало на думку: останні дні його життя бачили ми, а не рідні... 

Здоров'я всім! 

#Covid_19 #Лозова

...............................................................

День 6-й (вівторок, 17 листопада о 20:00)

- Для мене найголовніше зараз - це почати дихати.... Я знаю - це мій шанс. Але поки дуже важко... - уривчасто розповідає комусь телефоном сусід. Крізь тоненькі трубочки ковтає ніздрями рятівний кисень. Поряд гурчить і бухкає та сама машина, котра його виробляє... 

У палаті він уже кілька днів. Я не знаю, в якому стані він сюди потрапив... Але майже весь час залишався прикутий до апарату. Замало їв, небагато пив, бо шлях до туалету в десяток метрів боявся одного разу не здолати. Соромився свого стану... Я знаю точно: йому було страшно...

Тієї ночі чоловікові стало кепсько. Дуже... І знов ця клята «сатурація»... Цікаво, як довго ми, пацієнти «ковідного», триматимемо в пам'яті це слово?

Шлях до реанімації однаковий... Підтримуюча ін'єкція, візок, маска з киснем і трійко медсестер... Дай Боже, щоб минулося. Хоча б цього разу... 

Ранком біля його ліжка повзло сонечко. Їх тут багато - ховаються в тепло від листопадової мряки й холоду. З розцяткованою комахою свої асоціації.

Деяких тут роздирає відчай. Це правда. У когось поряд - у сусідньому відділенні - лежать рідні. Теж із пневмонією. Ковідною, а може «звичайною», які вже годі розрізнити без кількаразових тестів...

Але є й віра! І є шанси. Вони завжди є. Навіть у найтяжчих. Принаймні, я в цьому певен.

Додам, що суцільний карантин - не перешкода для маленьких життєвих радощів. Скажімо, ми з сусідом спробували сьогодні потішити себе автоматною кавою. Машина довго жувала й випльовувала 5-гривневі купюри. Та зрештою видала наші порції...

P.S. Він теж пішов.... І те сонечко, мабуть, з'явилося не випадково...

P.Р.S. Я не знаю, чи маю я право все це давати на загал... Бо це чиїсь трагедії... Нехай і анонімні, без імен і прізвищ. Утім, близькі вже знають... Та все одно, прошу вибачення перед тими, кому ці історії болісно читати.

#Covid_19 #Лозова

....................................................................

День 7-й (середа, 18 листопада о 20:00)

Їхнє бажання жити попри критичні цифри сатурації здатне робити дива. Ні, я не про ковідні хепіенди у лозівській «феофанії». Хотілося б і про них розповісти. Та я мало, що тут бачу і ще менше знаю. Однак вірю, що таких випадків теж не бракує. Я про нестримне бажання кожного хворого зачепитися за свій шанс.... І вижити... 

Пізній вечір, відділення №2. Старенький висохлий чоловік із сусідньої палати виходить до коридору. У напівсутінках (можливо, не хоче, аби його роздивлялися) повільно здіймає догори руки. І опускає. Знов і знов  Рухи його заслабкі, але він долає цю слабкість. Вгору-вниз, вгору-вниз... І це теж ліки для хворих легень.

#Covid_19 #Лозова

..................................................................

День 8-й (четвер, 19 листопада о 13:24)

Шанси завжди є. Навіть у тих, хто здається безнадійним.

- У нас була жінка, яка мала сатурацію на рівні 52 одиниць. Уявляєте? Але одужала. Хоч вигляд її нас не тішив. Піднялася... - говорить медсестричка, заряджаючи мені й палатним сусідам крапельниці...

Сьогодні до другого ковідного завезли новенькі концентратори. Кажуть, 10 штук область передала. Знадобляться. Хоча, звісно, краще одужувати без них. 

#Covid_19 #Лозова

....................................................................

(продовження, 19 листопада о 22:01)

Зарікався писати про це найближчим часом. Бо з ковідними страхами у нас і так перебір. Але мушу свідчити.

Сьогодні не стало ще двох бідолах із ковідного стаціонару. Обставин не знаю. Розповіли медсестрички...

Колеги просять шукати позитив у нашому «феофанівському» житті «під куполом». Що ж, стараюся. Щонайменше дві чоловічі палати запровадили в себе активний фізкультурний режим. Начебто приживається...

Наш новий сусід - цікавезний дядько. Не казатиму, звідки він і якого віку. Обожнює троянди, ростить їх і навіть має від того зиск. Торохтів про свої квіти мало не до ночі))) З тим і ліг спати) На завтра його чекають стандартні ковідні тести... 

#Covid_19 #Лозова

......................................................................

День 9-й (пятниця, 20 листопада о 09:33)

Розваг у ковідному стаціонарі нашої «феофанії» обмаль. Бракує активних прогулянок. Кортить пошвендяти бодай півгодинки десь серед листопадових пейзажів. Але зась! Суцільний карантин...

Палатні теревені, сканворди, читання... Крапельниці, процедури.... Але без фізкультури тут теж не можна. Принаймні, я цього діла точно потребую. Звісно, якщо є сили на елементарні вправи. Бо багатьом тут важко навіть дійти до туалету.... 

#Covid_19 #Лозова

...................................................................

(продовження)

- Знаєте, що найстрашніше? Коли ти дивишся їм у вічі і розумієш, що нічим не можеш допомогти, - зізнається чергова санітарочка.

Біла маска, зелені рукавички, напівпрозорий захисний костюм. І щирий біль звичайної людини.

- Раніше у цьому корпусі, над нами, лежали мами з дітками. Було звичайне дитяче відділення. Тепер це передова. Ми наче на війні. Інакше й не скажеш... Коли навесні нам показували жахи з Італії, було лячно. Але здавалося: це так далеко. Тепер воно ось, поряд. Боюся, нам слід готуватися до гіршого... - мовить жінка.

Чи усвідомлюють лозівчани ковідні небезпеки? Вона хитає головою: на жаль, ні. Більшість і досі легковажить. Якщо не власними здоров'ям і життям, то життям своїх літніх родичів...

- Аби кожен такий скептик побачив, як страждають важкі хворі в нашому стаціонарі, гадаю, він би змінив думку. Уявіть, мало не щодоби тут хтось помирає. Це дуже тяжко спостерігати. Особливо, коли доводиться вивозити тіла тих, із ким ти досі спілкувався, до кого встиг звикнути,. - каже моя співрозмовниця.

Погоджується, що дехто з працівниць відділення попри «ковідні» надбавки психологічно не витримує цього шаленого пандемічного конвеєру. І звільняється. Багато медиків уже перехворіли пневмоніями, навіть на рівні зі своїми пацієнтами. І знов стали до роботи.

- Але ж треба бути оптимістами, правда? - чи то запитує, чи то запевняє нас обох жінка. Стомлена зажурена, та має сили всміхнутися. Звичайна санітарочка з ковідної передової...

P.S. Бережімо себе й близьких. Пам'ятаймо про своїх батьків.

#Covid_19 #Лозова

..................................................................

День 10-й (субота, 21 листопада о 12:09)

Для них сьогодні це справжня передова. Медсестричка на ім'я Юлія, котру впізнаєш за очима й голосом, розповідає: одного разу їй самотужки довелося підключати 47 крапельниць. Протягом чергування, на цілісіньке відділення. Шалений темп і неймовірне (як на мене) психологічне навантаження. Адже під системами з кількох флаконів лежать не статисти, а люди. Зі своїми нервами, характерами, болями... Як до цього звикнути? Подумалося: з таких дрібниць і складається чийсь повсякденний героїзм. Даруйте за пафос. 

#Covid_19 #Лозова

..................................................................

(продовження, 21 листопада о 15:01)

Гаврилівна мене трохи присоромила. Ні, по-доброму. Бо в нас симпатія))) Мовляв, що ж ти пишеш про платне лікування ковідних хворих, коли поряд із тобою в палаті лежать пацієнти, яких ми крапаємо препаратами з власних резервів. Так, це інші ліки, але однієї групи і з однаковою діючою речовиною. І теж ефективні. Забажала публічних «опровєрженій»)) Радо виконую прохання нашої лікарки!

Згодом подумалося: тож мені й іншим постраждалим від пневмонії можна було не годувати тутешніх аптекарів? Виходить, прогадали ми)

Додам, що до Гаврилівни - жоднісіньких претензій. Навпаки - повага, як до фахівчині, котра тут мало не днює і ночує, і за плечима якої 35-літній досвід у медицині. Ось цього я вже точно не «опровєргатиму»)) 

P.S. Запитав її думку щодо темпів і перспектив ковідної пандемії в розрізі Лозової. Каже, доки не почнеться масова вакцинація, муситимемо жити в ось такому стресі. Одним словом, утішила.

#Covid_19 #Лозова

…………………………………………

День 11-й (неділя, 22 листопада о 09:09)

Наша «феофанівська» зима

#Covid_19 #Лозова

...................................................................

(продовження, 22 листопада о 11:50)

- Шоста!!!

- Восьма!!!

- П'ята, крапельницю змініть!!!

- Вже йду... 

Шурхотить захисною екіпіровкою денна медсестричка. Десь у глибині лункого коридору чути її швидкі кроки... Час процедур, а для когось і час очікувань. Сподівань на те, що ось саме ця ін'єкція стане переламною... 

Розмови, розмови... Думки.... Тиша, яку час від часу розриває чиєсь нетривале бухикання. І сміх, бо він теж ліки...

Санітарочка ковзає шваброю по бетонованому полу. Пахощі хлорки, до яких звикаєш напрочуд швидко...

- Ловлю себе на думці, що кожного разу радію цьому запахові. Отже, не хвора, - напівжартома каже жінка...

Недільний ранок тішить легким морозцем і сонцем. Метка синичка ледь не вскочила у наше відчинене вікно. Не встиг сфотографувати - дременула геть))

Часом здається, що все почуте й побачене тут досі - лише марево. І не гухкала поруч, біля ліжка сусіда, киснева машина. І не притискався він до маски, не хапався хворими легенями за життя. І не було каталок, візків, метушні, реанімації, ранкових новин про ще одне запаковане тіло... Не було сліз близьких...

- Дєвочки, п'ята палата!!! - лунає коридором. Шурхотить білим пластиком медсестричка... 

#Covid_19 #Лозова

.....................................................................

(завершення, 22 листопада о 15:33)

Бережіть своїх батьків...

Левова частка пацієнтів 2-го ковідного відділення лозівської лікарні - люди у віці. Скажімо, після 50-ти. Відсоток молоді (до 30-40) мізерний. Це суто мої спостереження. Статистики я не веду. Розумію також, що це не новина. Лікарі, науковці вже все підрахували й вивели в проценти. Але на своєму суб'єктивному рівні можу засвідчити: старші долають цю хворобу тяжче. Іноді вона виявляється сильнішою за них. Тож не наражаймо їх на ці ризики.

#Covid_19 #Лозова

.................................................................

День 12-й (понеділок, 23 листопада о 15:40)

У нашій палаті знов гурчить кисневий агрегат. Літній чоловік ніяк не звикне до тоненьких трубочок. Вони заведені йому у ніс і, напевне, здаються незручними. Питає у медсестрички, чи довго муситиме дихати крізь ці прозорі ниточки. 

- Поки вам ліпше не стане, - мовить та. Бідоласі доведеться звикати...

Початок тижня. Новеньких у відділенні побільшало. У кожного своя «ковідна» (чи з підозрою) історія. Одним важко збагнути, ЧОМУ саме він? І ДЕ встиг підхопити? Питання без відповіді.

Тут дуже легко переходиш на «ти» - попри різницю у віці й статусі. Дивно, але дехто і в лікарняних стінах про цей статус не забуває. Мовчки хизується власним «я», ходить одинаком і рефлексує над вічністю. Наївні люди... 

Для журналіста, навченого слухати, терапевтичне відділення - це скарб цікавинок, характерів, анекдотів. Але й трагедій, звісно. Не про всі розкажеш, бо на те є етичні табу. 

Гостинці від рідних - неабияке натхнення для пацієнтів. І не тому, що кухня тут слабенька (на що вже вистачає коштів). Це зв'язок із тим, іншим світом, з якого нас тимчасово вирвала хвороба.

- Сестричка, можна градусник. Здається, температурю... - прохає мій сусід. За кілька хвилин п'є парацетамол, бо той градус таки підскочив... 

Паралельний, заґратований ковідом, світ лозівської «феофанії». 

#Covid_19 #Лозова

…………………………………………

День 13-й (вівторок, 24 листопада о 13:22)

Ось так працює кисневий концентратор у лозівській терапії. З етичних міркувань не можу показати самого пацієнта. І не хочу. Бо це була б болісна картинка. Даруйте за якість відео.

#Covid_19 #Лозова 

......................................................................

День 14-й (середа, 25 листопада о 15:36)

Дідуся привезли надвечір. Десь із далекого далеку. Бідолаха мав задишку і, як з'ясував рентген, серйозне запалення легенів. Від початку був при тямі, але навряд чи усвідомлював свій стан... 

Доглядати за стареньким узялася донька. Жінці дозволили бути (жити ці дні) поруч із батьком... 

Першої ночі він сповз додолу. Огрядний, безсилий і відвертий у своїх слабкостях. Тремтів і, здалося, плакав... А може, то я бачив у своїй уяві...

До ліжка його повертали дівчата-медсестри й санітарки. Кликали нас із палати, бо самотужки б не підняли чоловіка....

- Сьогодні наш дєдушка краще почувається, - говорить ранком його донька. - Ми вже поголилися, передяглися, поснідали і пожартувати встигли. Тепер новини йому розповідаю.

Два дні по тому він уже стояв біля своєї палати, доки кімната кварцювалася.

- Наша сатурація вже 92!!! Але ми все одно дихаємо киснем. Так лікарка сказала, - говорить донька хворого...

Що таке сатурація, багато дізнаються вперше саме тут, у лікарні. Не одразу правильно вимовляють це слово. Та згодом звикають... 

- Чому ви не дихаєте через апарат? - обурюється Гаврилівна, оглядаючи новенького пацієнта, літнього чоловіка. - Я вам відверто кажу: не будете дихати - помрете. Підключайтеся й дихайте. Негайно!

Спільна біда гуртує. У лозівській «феофанії» є своє ковідне братство. Новачків тут підтримують. Бо через кляту хворобу дуже легко занепасти духом....

- О, а я гадала, вас уже виписали?! - дивується аптекарка, в якої я купую чергову порцію ліків. 

Доводиться пояснювати, що легко здихатися ковіду не вдається. Ще поборемося... 

Сьогодні поїхала додому одна зі старожилок нашого відділення. Бабуся пролежала тут понад три тижні. Перехрестила наостанок стаціонар і пішла. Сподіваюся, вона таки одужала. Натомість, у нашій і сусідній палатах - поповнення... 

#Covid_19 #Лозова

.......................................................................

(продовження, 25 листопада о 17:18)

Як це дивно - не відчувати ні запахів, ні смаків. Не повірив би, якби сам не вскочив у цю ковідну халепу. Кажуть, минеться, хоч і не так швидко. 

……………………………………………

(завешення, 25 листопада)

Думок про ймовірність власної смерті тут, на жаль, не уникнути. Що поробиш, це правда. І не я один такий, що ось так рюмсає... Тримати вірусну (чи хтозна якої природи) атаку непросто... Як не як, а це теж війна, і на війні є жертви. І не факт, що тобі пощастить вирватися з цього пекла...

Іноді почуваєшся вкрай кепсько. Термометр стрибає за 39, свідомість плутається, а парацетамол у вену лише на якийсь час полегшує твій стан... Інтоксикація... Молиш Господа про нормальну сатурацію. Бо якось лячно лягати під агрегат. Відчуваєш: то вже сходинка донизу, відступ, поступка хворобі...

Тому й пручаєшся. Щосили, зціпивши зуби, вперто, зі злістю на свої слабкості. І з молитвою... Бо інакше й не можна. Інакше ВОНО тебе переможе....

…………………………….....................

День 15-й (четвер, 26 листопада о 16:19)

Хороша новина: із сусідньої палати виписали пацієнтку. Чудова людина. Дай Боже їй здоров'я!!! Та, на жаль, маємо сьогодні й одну смерть. Не стало літньої жінки... 

#Covid_19 #Лозова 

…………………………………….

День 19-й (понеділок, 30 листопада о 12:58)

Незворушний і трохи вайлуватий. Звати Кузя. Хвостатий улюбленець лозівської «феофанії».

#Covid_19 #Лозова

…………………………………………

День 20-й (вівторок, 1 грудня о 15:51)

А в нас досі листопадить)

#Covid_19 #Лозова 

……………………………………

День 21-й (середа, 2 грудня о 11:59)

Відчувати апельсинові пахощі - вже прогрес. Маленькі радощі ковідного пацієнта, старожила лозівської «феофанії».

#Covid_19 #Лозова

………………………………………

(продовження, 2 грудня о 13:07)

Вкотре готовий повторити: до лікарів і медсестричок - жодних претензій. Бо для них це власний фронт і власна передова. Але ніяк не втямлю: чому ця передова така роздовбана? Чому ми завжди влаштовуємо потьомкінські дєрьовні? Чи не вміємо обирати пріоритети? Лаштуємо декоративні паркани, а про елементарне й украй необхідне забуваємо? Бо його не видно зовні, правда? На фото вікна 9-ї палати терапії. За вікнами - зима....

#Covid_19 #Лозова

………………………………………

(...продовження, 2 грудня о 15:48)

Якою б нездоланною здавалася ситуація, вихід завжди має бути. Завжди)

#Covid_19 #Лозова

…………………………………

(завершення, 2 грудня о 18:08)

У ковідній терапії є своя умовна стометрівочка. Для відновлення вражених і зашлакованих легень. Треба рухатися, треба ходити. Треба вчитися заново дихати...

- Як вам сьогодні? - питаю кремезного чоловіка у масці, котрий намагається скласти мені компанію.

- Та поки важко. Ще не дихається... А вам?

- Теж є проблеми. Болять груди... Але мусимо ходити, мусимо. Бо легеням слід допомагати. Обов'язково! І все буде добре. Не одразу, але буде, - підтримую «колегу» й себе...

Новеньких щодня прибуває. Щодня... Здивовані, розгублені, дезорієнтовані... І з питаннями до самих себе: «Де я ту пневмонію підхопив?» Переконані: у них ніякий не ковід - звичайнісіньке запалення. Можливо. Крапку в сумнівах ставить тест... Хоча питання залишаються...

На вечерю кухня балує нас, пацієнтів, легенькою гречкою з моркв'яним гарніром. Жодних вередувань. Зайві калорії тут ні до чого) Втім, домашніх гостинців теж нікому не бракує. Маленькі радощі в заґратованому світі мають свій сенс. 

- Тепер нам треба дійти до кроваті, папа,- в сусідній палаті донька вже кілька діб доглядає старенького батька (згодом її змінить мама – дружина хворого). Чоловік слабкий, але при тямі. Мужньо тримається. Він теж має шанси і теж мусить жити... Попри клятий ковід...

#Covid_19 #Лозова

..........................................................

День 22-й (вівторок, 3 грудня о 14:07)

- Чому я обрала медицину? Напевне, за прикладом своєї прабабусі. Вона в мене була за фахом акушеркою-гінекологом, - розповідає медсестричка на ім’я Юлія.

Вже котрий день і тиждень поспіль ця моторна дівчина в щільному костюмі, рожевій шапочці й респіраторі вивчає наші посинілі, в численних рубчиках, вени. Ладнає крапельниці, проштрикує волохаті животи й малоестетичні чоловічі ду*и. Така вже її робота. А радше, військова (де ковідний стаціонар - то «нуль») місія.

- Давайте вгадаю. Ви вчилися медсестринській справі у Краснограді або Павлограді? – питаю дівчину.

- А от і ні! - заперечує. - Я родом із північної частини Харківщини, тож навчання проходила у Вовчанську... Там є своє училище. Стаж у мене поки невеличкий - 6 років. Спочатку працювала операційною медсестрою в Лозівській ЦРЛ, останні 3 роки - в нашій лікарні. Так, останнім часом важко...

Її тендітна зовнішність (чоловіки хай фантазують, але я не про те) може збити з пантелику. Очі й голос (до речі, чи не єдині канали зв'язку між медсестрами й пацієнтами в карантинних умовах) видають у ній сильний характер.

Інші дівчата не витримують шалених темпів, страхів, розчарувань, людських страждань, знервованих криків, оголених тіл, сколотих рук. Запакованих тіл... Одним словом, того, що цьогоріч перетворило життя багатьох лозівчан на суцільний ковідоекстрим. Юлія тримається, і каже, що не шкодує про обраний шлях.

- Чи допоможе нам цілковитий локдаун? - розмірковує над моїм питанням. - Дуже сумніваюся, адже ми не в Китаї, де за цим суворо слідкують і одразу все зачиняють. Ви знаєте, наші люди будь-який локдаун ігноруватимуть. Допоки їх самих ця біда не торкнеться, не віритимуть у небезпеку. На жаль, так.

І вже мчить від палати до палати, від крапельниці до крапельниці. Від пацієнта до пацієнта. Розраджує, втішає, дає надію. Теж воює. Це наша з нею передова.

#Covid_19 #Лозова

……………………………………..

(продовження, 3 грудня о 14:23)

Реалії ковідного відділення. Спочатку порвало водопровід. Тепер зникла електрика. А як же хворі на кисневих апаратах? Страшно уявити!!! Запускають генератор.. Якась жо*а коїться. Лозівська лікарня.

P.S. Здається, минулося. Чекаємо воду.

P.P.S. 16.20. дали воду 

#Лозова #Covid_19

…………………………………………

(...продовження, 3 грудня о 14:53)

А таки ж пахне) Ще й добряче)

#Covid_19 #Лозова

…………………………...................

(...продовження, 3 грудня о 19:19)

Виведений експериментально на базі лозівської «феофанії» зразок мутованого ковіду) Даруйте за вивихнуті асоціації після 3 тижнів стаціонару. Зрештою, просто симпатюльний кактус. Облаштувався на столику поряд із медсестринським постом.

#Covid_19 #Лозова

……………………………………

(завершення, 3 грудня о 20:35)

Сьогодні почали заселяти денний стаціонар. Поки кілька душ. Хотіли ущільнити наші палати, та зрозуміли, що цим ситуацію не врятуєш. Головна проблема: брак медиків. Передусім, середнього персоналу. Тих, на кому тримаються всі маніпуляції. Це справді лихо.

#Covid_19 #Лозова

……………………………………

День 23-й (середа, 4 грудня о 07:59)

Список безкоштовних препаратів, які час від часу отримує лозівська лікарня і якими забезпечує хворих, схуднув щонайменше на один препарат - реосорбілакт. Зараз його тут бракує. Другий день поспіль доводиться годувати фармацевтів. Вартість флакончика майже 142 грн. Це попри інші ліки вже зі платного списку. 4 грудня.

Щойно прочитав: Національна служба здоров'я виділяє на лікування одного пацієнта з COVID-19 в середньому 45 тисяч гривень. Очільник НСЗУ кажу, що «цих грошей абсолютно вистачає», бо лікарні в середньому витрачають на одного пацієнта 35 тисяч гривень. 

#hromadske #новини

#Covid_19 #Лозова

……………………………………

(продовження, 4 грудня о 14:50)

Палати денного стаціонару, куди нині теж розселяють новеньких хворих, мають більш цивільний вигляд. Вочевидь, їх ремонтували капітально. Раніше. До всіляких ковідів. 

#Covid_19 #Лозова 

…………………………………

(завешення, 4 грудня о 19:29)

Щиро вдячний своїм друзям, колегам, небайдужим незнайомцям за підтримку в лікуванні) Хай Господь вас оберігає від усякого лиха! Бережіть себе й близьких. А з хворобою, що несподівано вчепилася, ми розберемося)))

……………………………………

День 24-й (субота, 5 грудня о 08:01)

Добова норма на сьогодні. На згадку ковідоатеїстам. Знаю, що набрид зі своїми настановами. І що не раз писав про вартість лікування пневмонії в Лозівській лікарні. Але поки так... Сподіваюся, це крапка в темі.

Дешевше - масочка, чисті руки й треновані легені. Бережіть себе й близьких.

#Covid_19 #Лозова

…………………………………....

(продовження, 5 грудня о 10:39)

Таки не втримався) Купив і собі цю причепочку. Працює. На кшталт домашнього термометра.

#Covid_19 #Лозова

……………………………………

День 25-й (неділя, 6 грудня о 08:10)

Ранок за вікном лозівської «феофанії». Кажуть, добрячий морозець надворі) Ех.....

#Covid_19 #Лозова 

……………………………………

День 26-й (понеділок, 7 грудня о 14:31)

Не стало дяді ***. Пацієнт зі старожилів. Немолодий. Дуже курив. Мав низьку сатурацію. Дуже низьку. Щоправда, останні дні ходив коридором. І, мені здалося, одужував.... Але курив. Не врятували... Гаврилівна з дівчатками не врятували. Можливо, сам себе не врятував.... Не знаю... Але давно тут не було смертей....

P.S. Не знаю, напевне, я порушив етичні норми. Але ковідоатеїсти мусять знати, ЯК і ЩО тут відбувається. Не часто. Але....

#Covid_19 #Лозова

…………………………………

День 27-й (вівторок, 8 грудня о 08:32)

Останні акорди «феофанівської» романтики. Баста. Пора додому) 

#Covid_19 #Лозова

…………………….....................

(продовження, 8 грудня о 09:26)

Ура, воля!

………………………………

Постскриптум, 9 грудня

Дякую колегам зі Суспільного. Ситуацію з лікуванням ковідних хворих, браком безкоштовних ліків, нестачею медсестер тощо на прикладі Лозової змалювали об'єктивно. Слідкуємо і працюємо далі.

Від себе: низький уклін нашим медикам (зокрема, Надії Гаврилівні Яресько). Вкотре повторю: для них це теж війна, на якій доводиться переживати перемоги й втрати. 

Четвер, 10 грудня

Як у таких випадках пишуть: замість епілогу

Стаціонар поки не відпускає... Хоч і вдома, а думками там... 9-та, 10-а палати... І ВОНО з організму ще не вийшло остаточно. Тому - реабілітація… Але то вже інші хроніки…

«Лікарю і цілителю душ і тіл наших, Джерело життя нашого, Христе Ісусе, Господи і Спасителю наш! Поглянь милосердним оком Твоїм на слугу Твого (ім’я), в тяжкій недузі перебуваючого. Прихилися до наших слізних благань, пальцем милосердя Твого доторкнися до немічного тіла хворого, погаси вогонь його тіла, зменш його терпіння, поверни йому здоров’я, підійми його з постелі немочі. Продовж дні його життя, щоб на землі він ще послужив Тобі і ходив стежками Заповітів Твоїх, та удостоївся Твого Небесного Царства, і разом зі святими славив Тебе, Бога милостивого, з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь».

Олександр Шульга - автор тексту, фото й відео. Спеціально для tv-news.dp.ua