Перейти до основного вмісту

"Жоден з наших у бою себе не зганьбив"



   Романа не взяли на війну через війскомат, тож лозівчанин пішов добровольцем

У батальйоні «Айдар» воюють чимало лозівчан. Один з них розповів про свої фронтові будні
Кілька днів його телефон не відповідав. Перед цим Рома щодня дзвонив додому, заспокоював, а тут... Наталя, його дружина, неабияк хвилювалася. Згодом він озвався, сказав, що зв'язку справді не було, довелося змінити оператора. А так усе нормально...
 Роман - кулеметник добровольчого батальйону «Айдар». Вже півтора місяці чоловік воює на сході України з терористами. Вдома, у Лозовій, на нього чекають дружина й трійко дітей.

Навіть дівчата воюють

З Ромою ми знайомі вже понад 10 років. Не скажу, що знаю його як облупленого, але міг би чимало розповісти про цю людину. «На гражданці» в нього напівмирна професія. У час «Х» Рома вдягнув камуфляж, зібрався і поїхав на фронт. З власної волі, як і багато інших чоловіків. Пізніше пояснив: «Я чудово знав: якщо ми тут, на Донбасі, цю заразу не задавимо, то вона буде у нас вдома». Для нього це не пафос, він так мислить.
Час від часу він мені телефонує. Останню нашу розмову 8 серпня ми вирішили записати. «Айдарівці» саме вели бої на околицях Луганська. Ось дещо з цього діалогу. На початку – про актуальне.
Я: Ромо, я чув, днями один з лозівських хлопців отримав серйозне поранення?
Роман: Так, він зараз у Києві, у нього пошкоджено хребет. Це було ввечері 5 серпня під час зачистки в Красному Яру. Тоді з танка підбили наш БМП. А Женя був позаду в групі. Його осколком серйозно зачепило. Це перший поранений серед лозівчан. Досі чимало контузій було, але те вже не рахуємо. Слава Богу, всі наші живі.
Я: Чи багато наших в «Айдарі» воює?
Роман: Ми нарахували у батальйоні 12 чоловік. Усі різного віку, 30-50 років. Деякі потрапили сюди ще на початку як мобілізовані. Але, скажу, не гірше від добровольців воюють. З лозівських є один вчитель, ти його знаєш. Хтось робить на «желєзці», в когось нема роботи. А загалом тут з усієї країни добровольці. Один з Одеси приїхав, адвокат, небідна людина. Тут - рядовий. Інший вдома 25 тисяч у місяць отримував. А теж тут. Декому нещодавно лише 18 років виповнилося. Є тут батько й син. У нашому взводі воює найстаріший боєць, якому 64 роки. Колишній десантник з Бердянська. До речі, «свободівець».
Я: А жінки?
Роман: Ну, і вони теж є. Здебільшого, медики й кухарі або при канцелярії працюють. А є одна молода дівчина з екіпажу БМП. Сама з Луганщини. До речі, тут багато луганських. Чимало записуються до нас під час звільнення сел.

«Я ліг відпочивати, прокидаюся від вибуху»

Я: Я знаю, що в тебе особисто військового досвіду немає. А як інші?
Роман: У мене була перепідготовка вже після армії. А так тут попередньо вчать. Загалом в «Айдарі» чимало колишніх воєнних, є рота афганців. Скажу, що добровольці з колишнім бойовим досвідом краще поводяться під час обстрілів. А молоді хлопці часто гинуть через власні дурощі…
Найобразливіше - загинути через дурощі. Наприклад, потрапити під «дружній» вогонь своїх, тут таке теж іноді буває. Сам розумієш, армія 23 роки не воювала. На ходу вчиться.
Я: Ти хоч не роби ніяких дурниць…
Роман: Я вже дорослий дядько. Щоправда, якось проспав обстріл «Градів». У нас на передовій у посадці саморобний намет із плащ-палаток стояв. Удень дехто з хлопців там відпочивав. Бо вночі в основному всі чергували. А неподалік були бліндажі, окопи. Артилерія.
Я ліг відпочивати, прокидаюся від вибуху. Раз - і все затихло. А потім пішла ціла серія. Били з «Града», розривалося поруч. Тікати вже пізно, я ліг, вкрив голову куфайкою. Не зачепило, та й інших нікого не поранило. А згодом один наш боєць поправляв наді мною плащ-палатки, і дістав осколок. Прямо над головою лежав. Подарував мені, і тепер я ношу цю залізяку.
Я: Наче амулет?
Роман: Ага… А ось ще випадок з бойового досвіду. 5 серпня, коли Женю поранило, ми пішли у третю атаку. Треба було поранених забрати. Проходимо один поворот - стоїть наш підбитий БМП, а позаду лежить наш «200-й». Видно, коли вискакував, в нього осколок потрапив. А у механіка-водія шансів ніяких. Передок машини зовсім розплющило.
Мене така злість узяла. І я вже тоді відірвався. Валив по вікнах хат, де ховалися сепаратисти. Потім виявилося, що недарма стріляв - вони хотіли пропустить нашу групу, а потім відрізать її з тилу. Скажу, що під час бою цивільні або в погребах, або в підвалах ховаються, по хатках ніхто не сидить. Зате сепаратисти будинки активно використовують.
Але деякі місцеві мене дуже дивували. Приміром, іде бій. Щільність вогню висока. І тут під кулями біжить пастух - жене двох корів. Ми йому кричимо: «Придурок, куди ти лізеш?! Ховайся!» А він далі жене. Ну, видно, люди вже звикли до війни.

Плоскогубцями витягували волонтеру зуби

Я: Самому тобі страшно буває?
Роман: Дурний той, хто не боїться. Так ось, я і є той дурний. Просто в мене такий, мабуть, характер, що у такі хвилини я про страх не думаю. До нас приходять, як правило, добровольці. Вони знають, на що йдуть, тож боягузів тут не має. До речі, лозівчани можуть своїми бійцями пишатися – ніхто з них не зас…в.
Я: А хто з того боку проти нас воює?
Роман: Це різні люди, і, судячи з полонених, в основній масі місцеві. Особисто я бачив двох росіян: один - з Казані, інший - з Краснодара. Є такі, що прикидаються місцевими. Я знаю точно, що 5 серпня наші вбили двох кадирівців і одного спеца з Ростовської області. Ми знали, що в Красному Яру проти нас воювали батальйони «Заря» і «Гюрза». Це їхня еліта вважається.
Брали наші одного в полон. Він лежав, накривши голову руками. Автомат з одного боку, магазин з іншого. Розповів, як потрапив до бойовиків. Каже, було якесь свято, він напився, його казачки взяли в полон, два дні тримали в підвалі, били, а потім сказали, що має спокутувати провину перед ЛНР. Дали автомат і послали воювати. Насправді, такий контингент не сильно воює, їх на передову посилають, вони по дорозі часто тікають.
Щодо того, які виродки з нами воюють. Одного волонтера вони взяли в полон. Повитягували йому плоскогубцями зуби, а потім обміняли на свого. Або було, що трупи наших вісьмох чоловік на своїх двох полонених поміняли. Мертві хлопці там стільки валялися, з них черви сипалися… Шестеро з кіровоградської бригади, а двоє з Нацгвардії. І яке в мене може бути ставлення до цих під…сів?
Я: Їхніх полонених підбираєте часто?
Роман: Часто, правда, особисто я не брав. Знаю, що вони утримуються фактично в курортних умовах на нашій базі. Приміщення велике, вони сплять на матах, їм баки з їжею приносять, воду вмиватися. Навіть виводять до душа під конвоєм. Електрочайник на столі в них, чай, кава, цукор. А в іншому місці - там жорсткіші умови, бо там фактично одиночні камери…

«Таких треба позбавляти громадянства»

Я: Вас називають карателями.
Роман: То ідіоти так кажуть. Про розстріли мирного населення - це все брехня. Я скажу, отам на передовій, де ми були два тижні, кожного дня міномети або «Гради» били раз по нам, а раз в бік села Стукалова Балка. Знищували цивільним людям будинки, подвір’я, господарство. Я це бачив. Знаєш, що нам ті люди потім казали, коли ми підходили? Вони питали, коли ми з цими бандюками закінчимо. Молоком пригощали. А у Красному Яру до нас двоє молодих дівчат вийшли, кинулись зі сльозами на шию, а потім ще й квіти подарували.
Я: Як загалом місцеві вас сприймають?
Роман: По-різному, в основному нейтрально. Багато хто вітає. Одна принесла помідорів, показала, де можна води набрати. Хоча люди самі без води сидять, без світла. Є такі, що негативно до нас ставляться, але вони, як правило, не проявляють цього. Із зрозумілих причин. Багато на дорогах біженців. Вони тікають. Якраз наш батальйон організовував коридор і виводив біженців.
Донбас є український. Просто там вищий відсоток тих, хто підтримував сепаратистів… Я тут з однією жіночкою спілкувався, вона каже: не думайте, що тут на референдум бігали проти України і за відокремлення. Люди розраховували на якийсь особливий статус регіону.
Я: Матюкають вас?
Роман: Було раз. Одна сказала: «Вот ваши поставили недалеко от жилых домов артиллерию, по ночам спать не дают». Я їй відповів, що це війна, і цю війну вони самі впустили в свої домівки, коли підтримували сепаратистів, запрошували сюди Путіна. Чомусь у сусідній Харківщині такого немає, там люди спокійно живуть. А ви, кажу, дивилися на все це крізь пальці. Дякуйте Богу, що по ваших будинках сепаратисти не стріляють, як це недалеко від вас відбувається.
Я: Зрозуміла?
Роман: Ні. Почала: «А чого ви прийшли на нашу землю?» «На яку вашу? - питаю. - Чомусь у Харкові на «Барабашова» вас не гонять і не питають, чого ви на їхню землю прийшли. І від київської хунти дєнєжку у банкоматі вам, мабуть, теж непогано отримувати? Скажіть спасибі, що на мене натрапили, а не на своїх земляків з нашого батальйону. Вони б вам пояснили, чия тут земля…»
Такого типу людям важко щось пояснювати. Їх треба просто позбавлять громадянства України, бо вони не громадяни нашої країни. Хай їдуть у ту країну, яку вони вважають своєю. За свої гроші і своїм ходом. Чемодан - вокзал - Росія!..
Отака вийшла розмова у мене з Ромою. Наостанок він дуже дякував лозівчанам, які допомогли йому й іншим своїм землякам з амуніцією.
P. S. У четвер, 14 серпня, Романа було поранено під час обстрілу їх позиций. Осколки від снаряда потрапили бійцю в ногу, на щастя, кістки не зачепили. Роман сумує, що якийсь час йому доведеться відлежуватись, поки його побратими воюють.
Джерело: http://www.pvgazeta.info/region/obchestvo/6708-lzhoden-z-nashix-u-boyu-sebe-ne-zganbivr

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як правильно клепати косу. Поради від сільського косаря з Чернігівщини (відео)

Не всі з нас мають бензокосу. Або ж у критично важливий момент вона несподівано глохне. Всяке трапляється. Тож порятунком у таких випадках може стати ручна коса, з якою ще наші пра-пра-прадіди виходили на косовицю. Як підготувати традиційний для селянина інструмент, знає герой цього відео.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.