Перейти до основного вмісту

Незалежність - від гайдамаків до "Айдара" (фото, відео)

Ця жінка сама підійшла до "айдарівця". І раптом вклонилася. Питала, чи не стрічав там, на війні, її онука...
Лозова відсвяткувала 24-у річницю Незалежності України. Другу за час нинішньої війни.



Це Лозова, Слобожанщина. І це - 24-й День Незалежності

Було майже все те саме, що й торік. Малеча й дорослі у вишиванках, жовто-сині прапори, хода колони під музику духового оркестру, вітальне слово мера зі сцени, за тим українські пісні, а вже надвечір звичайний для Лозової розгуляй - намети з пивом та шашликами.


Цього разу офіційне свято обійшлося без вершників на чолі колони. Натомість, до неї запросили фронтовиків-айдарівців. Щоправда, йшли вони позад міського очільника і його заступників. Ще молоді і вже сиві, схилені і на милицях. Поважно крокував мер, втомлено рухались бойові хлопці…


 Його звати Олександр. Він ветеран тієї війни, що дехто зве АТО. Айдарівець. На День Незалежності його дружина отримала символічну медаль - за те, що чекала, вірила, кохала, підтримувала, гоїла своїм терпінням його рани
.
"Айдарівські" побратими. Вояки й волонтери. "Незалежність - це моє життя", - говорить чоловік з позивним "Ежик". Перед тим, як узяти до рук зброю, пройшов усі українські Майдани.

Він вже другий рік у "Айдарі". Позивний - "Лєший". Додому навідується не часто. Там його чекають дружина, мама й троє діток.



Він поїхав. Вони пішли до Хреста у міському парку – вшанувати пам`ять загиблих під час більшовицької навали у 1917 році українських гайдамак. Ще одних своїх побратимів…




Вони крокували окремо від влади й на сцену не виходили. Але вони сьогодні головні на цьому святі.

Пам`ятний хрест у міському парку, встановлений на честь українських гайдамаків, котрі загинули тут у 1917 році, боронячи Лозову від більшовицької орди зі сходу.

Олександр Шульга

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.

В центре Лозовой под площадью Ленина лежат останки сотен немецких солдат (видео)

В Лозовой, на Харьковщине, под центральной площадью города, которая носит имя Ленина, вот уже почти 70 лет лежат останки нескольких сотен солдат и офицеров вермахта. Шестиметровый гранитный идол торжественно высится над ними.