Пристрасті за Тимофієм. Напівкотяча бувальщина

усі імена цієї майже детективної історії (особливо котяче) вигадані, власне, як і сама історія...

У свої 63-и тітка Аделаїда мала дві пристрасті: вона обожнювала дивитися «мило» й не менш самовіддано опікувалася долями безпритульних кицьок. Останні віддячували їй за всіма правилами котячого етикету – голосно й систематично нявкали під дверима тітчиної квартири. Сусідів це, звісно, дратувало…

Того серпневого ранку, тиняючись у своїх повсякденних справах із кімнати в кімнату, Аделаїда зупинилася біля вікна. Для самотньої господині це навіть не була звичка, швидше, спосіб життя. Тітка глянула донизу, знічев`я позіхнула й тої ж миті вчепилася за штору: у кількох метрах від неї, на облупленому даху під`їзду лежав дворовий кіт Тимофій. Лежав незворушно. Із його роззявленої пащі стирчали довгі білі ікла. Якусь хвилину тітка вдивлялася в знайомі риси підстаркуватого волоцюги - тварина не подавала жодних ознак життя. Пенсіонерці навіть здалося, що вона бачить товстих і зелених мух, котрі кружляють над закляклим тілом. «Сконав, мій Тишуньчик», - промовила до себе Аделаїда і заплакала…

Добрячу частину свого життя Тимофій віддав саме цьому дворові. Великі двоногі коти, що мешкали поряд у височезних кам`яних клітках, на його права не зазіхали. Вони лише називали його дармоїдом і лобурякою, ба, навіть Аделаїдиним підлабузником! Тимофій на це не ображався, хоч і вважав себе нащадком древніх і гордих істот. Певно, що двоногі з якихось своїх міркувань йому заздрили. Втім, дехто з них щиро співчував старому ловеласові – щодня біля дірки в підвал з`являлася свіжа порція котячих ласощів на кшталт риб`ячих голів чи курячих кісточок. Смерть хвостатого улюбленця геть розчулила самотню господиню. Останні два роки саме вона підгодовувала Тимофія домашніми стравами.

День кончини безпритульного звіра обіцяв бути спекотним. На дев`яту ранку стовпчик термометра за тітчиним вікном сягнув тридцятиградусной позначки. Ця обставина змусила Аделаїду висякати у хустку свій жаль і зайнятися невідкладною справою. Тимофія слід було негайно знімати з даху, інакше… Про те, що чекало на неї і сусідів у альтернативному випадку, пенсіонерка намагался не думати.

Дряпатись самотужки на піддашок під`їзду жінка не вважала розумним вчинком. На те був ЖЕК, чиї послуги вона щомісяця справно оплачувала. Тітка відшукала у телефонному довіднику потрібний номер і підняла слухавку. У слухавці стояла мертва тиша. Вона кілька разів клацнула важелем апарату, повернулася до настінного годинника й взула вуличні капці. Сусідка з телефоном мешкала навпроти. Останнім часом вона уникала Аделаїду, оскільки та наполегливо пропонувала молодичці завести кошеня чи песика. Бодай маленького… Аделаїда втопила пальця в кнопку дзвінка й довго стояла, прислухаючись до можливого шерхоту за сусідчиними дверима. Як на зло, усі неприємності згуртувалися навколо неї саме цього вихідного дня. Сусіди, певно, щось відчували, оскільки ще вдосвіта завели свого китайського драндулета і чкурнули до себе на дачу. Перед пенсіонеркою постала дилема: присвятити себе пошуку телефона, чи відразу рушити в ЖЕК? Благо, той був зовсім неподалік. Другий варіант здався тітці більш здійсненим.

Черговий слюсар Костик встиг проковтнути останній шматок сервелата й запити його холодним квасом, перш ніж власниця 3-ї квартири ошелешила чоловіка «приємною» звісткою. Справа була геть нікчемною і вирішувалась за мить, однак, Костик мав, як мінімум, дві причини, аби відмовити настирливій тітці. По-перше, після вчорашнього у нього й досі стріляло у скронях і паморочилась голова. Настільки, що виходити на розпечену сонцем асфальтову сковорідку його не змусив би навіть і сам шеф. По-друге, стягувати з даху дохлих котів не було його, слюсаря 4-го розряду, обов`язком. Пенсіонерка виявилась хитрішою: вона завдала Костикові удар нижче пояса – запропонувала за саночищення під`їзду півлітровий гонорар. Роздумуючи, Костик пошкрябав нігтями потилицю, сколупнув із зубів рештки ковбаси, прикурив цигарку і знехотя погодився. Аделаїда пішла від нього з почуттям виконаного громадянського обов`язку. Біля входу до під`їзду вона на хвильку затрималась, одначе, підіймати вгору очі не ризикнула – в її уяві й досі дзижчали зелені мухи. Домовленість із жеківцем передбачала завершити всю процедуру протягом найближчої чверті години. Минуло, втім, хвилин двадцять, а Костик не з`являвся. До Аделаїди потроху вертались її приспані страхи. Вона склала на грудях із рук морський вузол, обережно вдихнула ніздрями повітря і рушила на кухню до вікна.…

Старість підкралася до Тимофія майже непомітно. Він ще з цікавістю спостерігав за дзигами-горобцями, що пурхали в нього під носом і безпардонно цвірінькали. Нахаби й невігласи. Щоправда, наскубти їм дурні хвости, як він це залюбки робив у далекій юності, Тимофій не квапився. Що не кажіть, а 16 років – вік для вуличного киці поважний. Того ранку він зліз старою черемхою на піддашок під`їзду і поринув у глибокий сон. Снився Тимофію він сам – молодий і меткий красень. Його довжелезним вусам заздрили всі вуличні бовдури. Місцеві білявки, чиї весняні пахощі перетворювали на поле кривавої битви ледь не увесь квартал, віддавали перевагу саме йому – Тимофію. Зрештою, про його донжуанські подвиги в котячому середовищі ходили дивовижні легенди. Такий він був – Тимофій Безбатченко, чи то пак, Аделаїдович, як нещодавно пожартував хтось із двоногих розумників… Котячі марення перервав грюкіт дверей унизу. Тимофій нагострив вуха й смикнув кінчиком хвоста. Природнє чуття підказало йому, що за ним стежать. Очевидно, комусь він таки перейшов дорогу, і тепер цей хтось має намір вкоротити тварині віку. Він хутко крутнув головою і застиг: у двох метрах від нього, в отворі кухонного вікна, втираючи із зарюмсаного обличчя сльози, стояла Тимофієва годувальниця – тітка Аделаїда. Їхні погляди зустрілись…

P.S. Постраждалим у всій цій історії виявився слюсар Костик. Він-таки прибув тітці на допомогу, ще й приніс із собою металевий гак. Щоправда, скористатись своїм знаряддям йому вже не довелося. Від публічного скандалу тітку Аделаїду врятував її немолодий вік. Тримаючи Тимофія на руках і чухаючи йому підборіддя, вона намагалася не дивитись в очі жеківцю і здебільшого мовчала. Того дня Костянтин похмелявся за власний рахунок.

Олександр Шульга