Остання публікація

"Істерик ні в кого немає". Як живуть кияни під обстрілами.

Зображення
  Київ, ранок 27 лютого. Позаду ще одна доба війни. Її звати Світлана. Вона викладачка. Мешкає в районі Позняки. Тому самому, де на світанку 25 лютого орківська ракета влучила в житлову багатоповерхівку.

До 104-ї річниці боїв за Лозову місцеві активісти запалили смолоскипи

У Лозовій на Харківщині патріотична спільнота вшанувала пам'ять своїх земляків – вояків УНР, які загинули тут наприкінці грудня 1917 року в боях із загонами Червоної Армії.

У понеділок 27 грудня о 17.00 біля «Гайдамацького Хреста» в парку Перемоги активісти запалили смолоскипи.


Організатором акції виступила Лозівська Спілка учасників АТО та віряни Преображенської парафії УГКЦ.



До вшанування пам’яті «унеерівців» долучилися представники молодіжної організації «Правого сектору».



Настоятель Преображенської громади о. В’ячеслав Труш прочитав жалобну молитву за полеглими «гайдамаками».



Учасники мітингу згадали про драматичні події більш ніж столітньої давнини та історію встановлення пам’ятного знаку на честь героїв України.



Не оминули увагою й тему новітньої російсько-української війни. Наголосили: як на початку 20 століття, так і сьогодні мешканці Харківщини готові боронити свою домівку від московських зайд.




На завершення акції її учасники заспівали національний гімн України.

 





Історична довідка:

На кінець грудня припадають роковини драматичних події, які відбулися взимку 1917 року на Харківщині. Місто Лозова стало епіцентром боїв між захисниками Української Народної Республіки та загонами Червоної Армії. Нині на честь оборонців УНР в парку Перемоги височіє металевий хрест - «Героям України». Впорядкований, але неофіційний, поки що.


Отже, 20 листопада 1917 року (за новим стилем) було проголошено створення Української Народної Республіки на правах автономії. Вже на початку грудня 1917 року війська Центральної Ради взяли під свій контроль селище Лозову й довколишні населені пункти. Тут розташувалися: гайдамацький загін, вільні козаки, український полк та українська національна сотня. Загальна чисельність їх складала близько 1500 осіб. За переказами, приблизно 120 вояків були мешканцями Авилівки – однієї з найбідніших околиць Лозової. Краєзнавці говорять, що основу українських частин, котрі захищали Лозову, складали молодь і студенти. Вони мали погане обмундирування й були ледь озброєні.

У ніч з 13 на 14 грудня (за старим стилем) об`єднаний загін Миколи Руднєва у складі московських, петроградських і харківських червоноармійців (усього десь 400-500 осіб) підійшов до міста. Специфіка тогочасної російсько-української війни ґрунтувалася на захопленні супротивником стратегічних залізничних вузлів. Успіх операцій залежав від вдалого використання броньованих гарматних поїздів і кінноти.

«Більшовики планували оволодіти Лозовою не тільки з причини її важливого стратегічного розташування, але й тому, що тут зосередилося багато ешелонів з продовольством. Тому, аби перешкодити наступу ворога, українські війська, дислоковані на Лозівщині, вдалися до низки запобіжних заходів. Було розібрано ділянку залізниці в напрямкові Лозова - Харків, у Краснопавлівці, Лихачовому та інших проміжних станціях виводилися з ладу стрілочні переводи, псувався телеграфічний зв'язок. Потяги, що рухалися через Лозову на Катеринослав, Полтаву та Ростов, підлягали обшукові», - пише лозівський історик В`ячеслав Труш.


Як згадують сучасники, погода тоді була дуже морозною. Спочатку більшовики відправили на станцію розвідників, але унеерівці їх викрили. Тоді червоні почали обстрілювати позиції супротивника з гармати. Після короткого, але запеклого бою, загони Руднєва захопили Лозову. Українське військо відступило у напрямку до Павлограда. Але вже 15 грудня вояки УНР, сподіваючись на підкріплення, раптово атакували позиції ворога і вибили його з Лозової. Червоні відійшли до Хлібного (сусідній хутір). Там Микола Руднєв зміг перегрупувати сили і оточити українських бійців. Того ж дня, 15 грудня, Лозова знову опинилася в руках більшовиків.

За розповідями, які записав лозівській краєзнавець Бунякін, убитих гайдамаків ховали на околиці селища - в Заячій балці. Могил не копали - трупи просто кидали в сніг. Лише навесні тіла українських оборонців, багато з яких були лозівчанами і павлоградцями, місцеві жителі перенесли до найближчих ям і рівчаків і вже там поховали, як годиться. Країзнавці говорять, що на сьогодні встановлені прізвища вже 4-х загиблих унеерівців із числа лозівчан – це Мовчан, Горбатенко, Хмеленко та Юрченко. Однак імена більшості загиблих захисників УНР залишаються невідомі. 

Ще один цікавий факт тієї драми. Ось, що пише у своєму дослідженні В. Труш: «Захопивши Лозову, Руднєв послав своєму керівництву телеграму, у якій хвалився, нібито лозівчани його радо вітали. Проте маємо сумнів щодо такої реакції мешканців селища. 11 січня 1918 року газета «Нова громада» подала матеріал одного з лозівчан під назвою «Чергова брехня большевиків»: «У Харкові большевики точуть брехні, що їх у Павлограді (захоплений після Лозової - В. Т.) щиро вітали ріжні організації міські і сільські. Дали одежу, хліб тощо. Це безумовна брехня. Павлоград добре зазнав большевиків ще тоді, як вони приїздили в часи п'яного погрому. Ці ж самі погромщики тепер прилучились до большевиків. Прилучилось кілька цивільних з недавнім «прошлим», бо кортіло одержать рушницю, ще й 12 карбованців харчових щоденно.

Павлоградці запитали: «Чого ви приїхали? - Наводить порядок», - була поважна відповідь. Порядок дійсно навели: на вулиці ні про що вбили двох офіцерів, у клубі забили одного, поранили двох, одібрали гроші у присутніх .. Порядок добрий, що й казать. Люди молять Бога, щоб він позбавив їх від «босовиків» (таке прізвисько павлоградці дали большевикам – В.Т.)».Тож на прикладі сусіднього Павлограду (центру повіту на той час) можна уявити і що діялось у Лозовій».

Вже 16 та 17 грудня до Лозової прибули в якості підкріпленні нові загони червоногвардійців. Зокрема, московських і петроградських, керовані Петром Єгоровим і Дмитром Жлобою. Більшовики повністю опанували Лозову з довколишніми селами і рушили на Павлоград, який захопили 19 грудня. Там вони розбили Український кінний полк і розстріляли його старшину. 

Олександр Шульга для tv-news.dp.ua

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Шахтар із Першотравенська дивує земляків рідкісним і смачним виноградом

Шлюбний клубок, жовті вушка і гіпнотичний погляд. Що треба знати про вужів (відео)?

Лікар-ортопед Костянтин Кравченко: «За своє здоров'я варто боротися»