Перейти до основного вмісту

Денис Єфімов: «Мрію бути військовим, як мій батько»

Цього хлопчину в камуфльованому однострої звати Денис Єфімов. Юнак родом із міста Лозової. Йому 16 років і він учень 2-го курсу Харківського військового ліцею «Патріот». У майбутньому хоче стати прикордонником. А ще захоплюється історією і літературою.

«Два роки тому, коли мені було 14-ть,  я вперше чітко й глибоко усвідомив себе українцем, - говорить Денис. – Цікавився історією нашої держави, вивчав її культуру, мову. І, зрештою, вирішив стати військовим, як мій батько – Денис Юрійович Єфімов. Саме його приклад надихнув мене обрати цей шлях. Батько був підполковником ЗСУ оперативного командування «Схід». На жаль, його вже немає з нами...»

Хлопець розповідає, що перші свої кроки до здійснення мрії він почав у "Кадетському корпусі" в Харкові. Та згодом перейшов до військового ліцею «Патріот» і жодного разу про це не пошкодував.



По завершенню навчання Денис планує поступити до Національної академії державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. І в якості офіцера бути гідним захисником Батьківщини.



«Україна для мене – це щось дуже високе й водночас близьке, - каже Денис. - Це мої рідні, друзі, мій дім, природа довкола, наша історія. Мені дуже цікаво досліджувати події останнього століття, вивчати боротьбу «Січових стрільців», воїнів ОУН-УПА. У нашому минулому є чимало героїчних постатей, які надихають».



P
.
S.

Познайомитися з лозівчанином-ліцеїстом мені пощастило 14 жовтня під час ходи до Дня захисника України. На акцію юнака запросила його знайома вчителька Людмила Куштим, яка допомагає здібному учневі готуватися до здачі ЗНО з історії.

Олександр Шульга


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.

В центре Лозовой под площадью Ленина лежат останки сотен немецких солдат (видео)

В Лозовой, на Харьковщине, под центральной площадью города, которая носит имя Ленина, вот уже почти 70 лет лежат останки нескольких сотен солдат и офицеров вермахта. Шестиметровый гранитный идол торжественно высится над ними.