Перейти до основного вмісту

Денис Єфімов: «Мрію бути військовим, як мій батько»

Цього хлопчину в камуфльованому однострої звати Денис Єфімов. Юнак родом із міста Лозової. Йому 16 років і він учень 2-го курсу Харківського військового ліцею «Патріот». У майбутньому хоче стати прикордонником. А ще захоплюється історією і літературою.

«Два роки тому, коли мені було 14-ть,  я вперше чітко й глибоко усвідомив себе українцем, - говорить Денис. – Цікавився історією нашої держави, вивчав її культуру, мову. І, зрештою, вирішив стати військовим, як мій батько – Денис Юрійович Єфімов. Саме його приклад надихнув мене обрати цей шлях. Батько був підполковником ЗСУ оперативного командування «Схід». На жаль, його вже немає з нами...»

Хлопець розповідає, що перші свої кроки до здійснення мрії він почав у "Кадетському корпусі" в Харкові. Та згодом перейшов до військового ліцею «Патріот» і жодного разу про це не пошкодував.



По завершенню навчання Денис планує поступити до Національної академії державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. І в якості офіцера бути гідним захисником Батьківщини.



«Україна для мене – це щось дуже високе й водночас близьке, - каже Денис. - Це мої рідні, друзі, мій дім, природа довкола, наша історія. Мені дуже цікаво досліджувати події останнього століття, вивчати боротьбу «Січових стрільців», воїнів ОУН-УПА. У нашому минулому є чимало героїчних постатей, які надихають».



P
.
S.

Познайомитися з лозівчанином-ліцеїстом мені пощастило 14 жовтня під час ходи до Дня захисника України. На акцію юнака запросила його знайома вчителька Людмила Куштим, яка допомагає здібному учневі готуватися до здачі ЗНО з історії.

Олександр Шульга


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як правильно клепати косу. Поради від сільського косаря з Чернігівщини (відео)

Не всі з нас мають бензокосу. Або ж у критично важливий момент вона несподівано глохне. Всяке трапляється. Тож порятунком у таких випадках може стати ручна коса, з якою ще наші пра-пра-прадіди виходили на косовицю. Як підготувати традиційний для селянина інструмент, знає герой цього відео.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.