Телефонна розмова. Брат і сестра. Він тереошник - тут, на сході. Вона – у Львові, майже на іншій планеті.
Отримати посилання
Facebook
X
Pinterest
Електронна пошта
Інші додатки
Павлоградці згадали про початок власного Євромайдану (фото, відео)
Отримати посилання
Facebook
X
Pinterest
Електронна пошта
Інші додатки
-
У Павлограді ветерани місцевого Євромайдану згадали
буремні події 5-річної давнини і вшанували пам'ять загиблих на Донбасі
українських бійців. У понеділок 3 грудня об 11.00 активісти зібралися з цього
приводу в сквері Шевченка, де провели невеличкий мітинг.
Організатором
акції виступили представники громадського руху «Майдан м. Павлограда».
Журналісти, які
були присутні на мітингу, нарахували не більше 10 безпосередніх його учасників. Окрім
синьо-жовтого прапора активісти принесли із собою 4 невеличких кошики з квітами
національних кольорів та карикатуру на кремлівського правителя.
Квіти
євромайданівці згодом поклали до підніжжя пам’ятників Кобзареві та Матвієві
Хижнюку (засновник Павлограда), меморіального стенду з фотографіями загиблих на
Донбасі українських воїнів.
Деякі містяни і містянки,
здебільшого люди у віці, виявляли інтерес до акції. Одні зупинялися, цікавилися
метою зібрання, уважно дослухалися до слів активістів. Хтось відверто лаявся:
мовляв, «і чого ж досяг ваш Майдан?»
Перехожа жінка згадала про окупований Донецьк, де, за її словами, люди нині не бідують, хоча й
чекають на визволення від російських зайд. Мешканці Донецька – ніякі не
колаборанти, твердила жінка, просто вони залишились по той бік фронту. Одного з
активістів її слова не на жарт розлютили. Чоловік обізвав пані «сепаркою». Спалахнула
сварка. Несподівано на захист жінки став інший учасник акції. Перехожа рушила
далі, а між двома мітингувальниками ще тривала суперечка. На той час журналісти
вже полишили сквер…
P.S.
Як починався
Євромайдан у Павлограді, автор цього тексту і його колеги-журналісти бачили на
власні очі. Ось лише один з репортажів того часу, написаний до нині вже неіснуючого видання «Популярные Ведомости». Текст (переклад з російської) датовано 11 грудня 2013 року.
«Ми вже
втомилися боятися ...» (ВІДЕО)
Четвертий день поспіль жменька людей, іноді трохи
більше, збирається в сквері імені Горького, біля центральної площі Павлограда,
щоб підтримати київський Євромайдан. Дехто називає їх фашистами, інші
висловлюють солідарність, більшість перехожих демонструють байдужість.
архівне фото 5 грудня 2013 року, площа Леніна, акція триває вже 4-й день поспіль
Четвер, 11.00. На
п'ятачку в сквері зібралися близько двох десятків осіб. Біля підніжжя сцени висять
гасла: «Павлоград, підіймайся!!! Підтримай Київ!», «Україна - не Азія...» Неподалік
стоїть намет ВО «Свобода». Майорять прапори - національні, один із символікою
Євросоюзу, інший - червоно-чорний стяг ОУН-УПА.
"Хіба це Президент?!"
Протестувальники
стоять невеликими купками. Гаряче обговорюють останні новини з Києва. Роблю
кілька фото з різних ракурсів. «Я зараз фотоапарат відберу!» - реагує на мої
дії літній бородань, який тупцює біля «свободівського» намету. На питання, хто
він такий, відповідає: «Просто перехожий». Дядькові не хочеться «світитися» в
кадрі. Чи має він якийсь стосунок до акції протесту, не говорить.
архівне фото 5 грудня 2013 року. "Деякі перехожі кажуть, що ми стоїмо за гроші", - розповідають активісти
До намету
підходить захеканий лідер молодих «свободівців» Володислав Шевчук. Визнає, що
для Павлограда акція нечисленна, але, мовляв, зараз важливий кожен голос.
«Багато павлоградці хочуть їхати до Києва на євромайдан, - пояснює він. - Ми
плануємо відправити туди наших прихильників, хочемо організувати збір коштів.
Хоча для мене важливіше протестувати тут». Цієї миті хтось із перехожих кидає
активістам: «Фашисти!»
Дві жінки, одна з
маленьким синьо-жовтим прапорцем, інша з великим національним прапором,
накинутим на плечі, поволі крокують від скверу до пам'ятника Леніну. Іду їм
назустріч. Питаю, як реагують на їхнє патріотичне вбрання інші містяни? «Одні
кажуть, що ми за гроші стоїмо, - мовлять жінки. - Інші - що за гречку». Жінка з
українським прапорцем в руках - етнічна росіянка. Згадує нічний розгін
київського Майдану 30 листопада, запізнілу реакцію Президента. «Мені соромно за
нього. Хіба це Президент ?! Його давно треба гнати!»
«Напевно, страйкувати прийшли. За хороше життя»
Питаю про сенс
акції. «Для мене він є, - каже одна з активісток. - Наш протест свідчить, що є
люди, які думають інакше... У неділю до нас підійшов молодий чоловік і
подякував нам за нашу позицію. Сказав, що не може до нас приєднатися, тому що у
нього діти, їх треба годувати».
архівне фото 5 грудня 2013 року, гасла павлоградського Євромайдану
«А вам не страшно
відкрито демонструвати свою позицію?» - питаю я своїх співрозмовниць. «Ми вже
втомилися боятися», - відповідають. Одна продовжує: «Мені було страшно, коли
дітей били (в ніч на 30 листопада в Києві «Беркут» по-звірячому побив молодих
активістів Майдану). Але тепер я не мовчатиму, коли хтось у цій країні здійме
руку на дітей».
архівне фото 5 грудня 2013 року, намет ВО "Свобода" на площі Леніна
Біля намету
«свободівців» грає переносний програвач, у репертуарі - повстанські пісні.
Помічаю, як скромно вдягнена бабуся завертає до активістів, щоб узяти партійну
пресу. Цікавлюся, чи знає вона про мету акції? Бабуся всміхається: «Я не в
курсі». Показую на газету, котру їй вручили протестувальники. «А це я взяла
почитати для інтересу», - каже. На питання, чи таки здогадується, чому тут
зібралися люди, бабуся, трохи наївно і з посмішкою відповідає: «Напевно,
прийшли страйкувати. За хороше життя...»
Дистанційна робота вдома під час карантину справила злий жарт із нашим хребтом. Особливо це торкнулося тих, хто й раніше не надто дружив із фізкультурою. Почастішали раптові простріли в спині, з'явилися головні болі, стали німіти руки або ноги. Виявилося, до цього можуть призвести не лише надмірні фізичні навантаження, але й наша малорухливість.
Кажуть, одного разу на Полтавщині, поблизу райцентру Шишаки, місцеві жителі натрапили у лісі на велетенського вужа. Його довжина сягала ледь не 2,5 м , а голова була, наче чоловіча долоня. Полюючи нещодавно з фотокамерою посеред чернігівських боліт, я теж мріяв знайти якогось унікального екземпляра.
Не всі з нас мають бензокосу. Або ж у критично важливий момент вона несподівано глохне. Всяке трапляється. Тож порятунком у таких випадках може стати ручна коса, з якою ще наші пра-пра-прадіди виходили на косовицю. Як підготувати традиційний для селянина інструмент, знає герой цього відео.
Коментарі
Дописати коментар