Перейти до основного вмісту

Як українці святкують Івана Купала (відео)


Лівобережна Україна завжди шанувала традиції купальського свята. Щороку на березі мальовничого ставу, що у селі Катеринівка Лозівського району, місцеві школярі й закохані у свій край і його історію педагоги влаштовували ввечері 6 липня  театралізоване дійство.

З обрядовими піснями (знайденими у самих глибинах народної пам`яті) й хороводами, веселими іграми, купальським вогнищем і віночками.

Ось така вона, Марена - жіночий символ поганських вірувань. Згодом її топитимуть у ставі.

А поки не настала темрява, дітлахи бавляться в ігри, водять хороводи

Чимала заслуга в залученні своїх земляків до стародавніх традицій належить керівнику районного будинку дитячої і юнацької творчості Світлані Тихій.



Це вона разом з донькою Полиною, місцевими гуртківцями, вчителями й співаками сільського хору знаходить час, аби берегти для нащадків безцінний історичний спадок рідної землі.

Яке свято без української пісні?

Та без каші?


 І ось, настав час кидати свого віночка у воду...




Надвечір запалало купальське вогнище

Коли воно трохи згасло), найсміливіші почали свої молодецькі розваги

Кажуть, серед сміливців були навіть іноземці!)

Усі ці фото зроблено з трьох купальських свят, що відбулися у Катеринівці протягом 2009-2011 років. Слобожанські традиції (відео)

Олександр Шульга

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як правильно клепати косу. Поради від сільського косаря з Чернігівщини (відео)

Не всі з нас мають бензокосу. Або ж у критично важливий момент вона несподівано глохне. Всяке трапляється. Тож порятунком у таких випадках може стати ручна коса, з якою ще наші пра-пра-прадіди виходили на косовицю. Як підготувати традиційний для селянина інструмент, знає герой цього відео.

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.